Раз він будує план, вона теж будуватиме план. Тільки він свій будував місяцями, а в неї є ця ніч і, може, день-два. Оксана обережно поклала зайця на ковдру, встала, навшпиньки підійшла до комода, взяла свій телефон, який заряджався біля дзеркала.
Повернулася. Сіла назад. Відкрила диктофон.
Вона піднесла мікрофон телефона до самої мордочки іграшки й знову почала натискати кнопку по одному разу, чекати, записувати. Заєць покірно видавав усе, що пам’ятав. Оксана записувала.
Руки вже не так тремтіли. Їй треба було зробити копію, бо іграшка, вона пам’ятала, стирає старі записи. Коли вона закінчила, у неї в телефоні лежав великий звуковий файл завдовжки у двадцять із лишком хвилин, із яких половина — Дашин сміх, а половина — те, заради чого вона збиралася рятувати свою доньку.
Оксана відразу відкрила пошту, відправила файл самій собі. Потім ще раз — на другу, стару поштову скриньку, про яку Андрій не знав, бо вона заводила її для інтернет-магазину. Почекала, поки повідомлення точно піде.
Тільки коли поруч із рядком з’явилася позначка «Відправлено», вона дозволила собі видихнути. Потім Оксана сфотографувала зайця з різних ракурсів — на ліжку і в себе в руках, а тоді окремо зняла великим планом лапу з кнопкою. Записала в нотатках дату, час і коротко описала обставини, за яких слухала записи.
Не для когось — для себе. Щоб потім, коли все це доведеться розповідати чужим людям, не плутатися й не забути жодної дрібниці. Іграшку вона повернула на колишнє місце поруч із Дашиним плечем, рожевими вухами до подушки.
Рівно так, як було. Навіть ковдру поправила. Потім подивилася на доньку дуже довго.
На її стиснутий кулачок під щокою, на пасмо волосся, що прилипло до чола, на довгі вії. В Оксани сіпнулося щось у горлі, і вона знову притиснула руку до рота. Вона пообіцяла собі тоді, сидячи на краю ліжка, одну просту річ.
Ні завтра, ні післязавтра, ні за тиждень вона не зірветься. Нехай він думає, що дружина, як завжди, розгублена, втомлена, нервова. Нехай спокійно готує свою консультацію.
Нехай вірить, що все йде як треба. Оксана погасила нічник, залишила тільки зірочки на стелі. Лягла поруч із донькою поверх ковдри, обійняла її разом із зайцем.
Так і лежала, дивлячись у стелю, до самого світанку, слухаючи, як Даша дихає їй у шию. Із кімнати вже давно не долинало жодних звуків. Андрій, мабуть, заснув за ноутбуком або пішов у спальню, вона не пішла перевіряти…👉Продовження, натисніть на кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
