Життя без прикрасНаталія всміхнулася й вимкнула телефон. Хай вважає себе переможцем, відлічує дні до її дзвінка, чекає. За автобусним вікном починалося інше життя — або те, що вдалося зберегти від колишнього.
У бабусиній квартирі пахло старістю й забуттям. За годину приїхала Вероніка Петрівна. Бліда, з тремтячими руками, вона довго тримала доньку в обіймах просто на порозі й ніяк не могла заговорити.
— Так і знала, — нарешті видихнула вона, відступаючи й витираючи сльози. — Ще тоді знала, чим закінчиться: перший мільйон заробив і з сусідами вітатися перестав.
У кімнаті Наталія побачила вицвілі шпалери, старі меблі, тріщини на лінолеумі. Після мармурових підлог та італійських меблів тут усе здавалося незвичним — і рідним.
— Мамо, треба роботу знайти.
Вероніка Петрівна завмерла біля кухонних дверей.
— Донечко, та в тебе п’ятнадцять років перерви.
— Почну заново. Диплом економіста в мене є. Хай отриманий сто років тому, думати я не розучилася.
У материнському погляді змішалися страх за неї й гордість. Дивитися на це було боляче. Наталія підійшла, обійняла худеньку, постарілу матір; від неї пахло яблучним пирогом і корвалолом.
— Обіцяю тобі, мамо: впораюся.
Тиждень пошуків обернувся пеклом. Наталія надсилала резюме, обходила офіси, набирала номери з оголошень. Та щойно доходило до досвіду роботи, усе закінчувалося одним і тим самим.
— А за останні п’ятнадцять років ви де-небудь працювали? Вибачте, нам потрібен фахівець зі свіжішим досвідом.
Від трьох тисяч залишилося півтори, потім — п’ятсот. Наталія навчилася обходитися супом із цибулі та картоплі. Кави більше не купувала, замість поїздки автобусом ішла пішки: потрібно було берегти гроші.
На восьмий день зателефонував Степан.
— Мамо, батько каже, ти від нього пішла. Що у вас відбувається? Як це розуміти?
Вона сиділа на бабусиній кухні й дивилася на батарею з облупленою фарбою. Відповіді, яку можна було б йому дати, не знаходилося.
— Ми більше не разом, синку. Ось що це означає.
Він довго мовчав. У слухавці чулося лише нерівне, важке дихання.
— Батько сказав, у тебе з головою щось сталося. Що тобі допомогти треба.
Наталія заплющила очі. Іншого від Руслана чекати не варто було. Зробити з неї збожеволілу істеричку, а з себе — нещасну жертву: як же це на нього схоже.
— Степане, вислухай мене. З головою в мене все гаразд. Я більше не витримувала того життя. Ти зрозумієш це, хай і не зараз.
— Я зараз нічого не розумію! — У його голосі чулися сльози. — Усе моє життя ви були разом. Як ви могли це зробити?
— Люди не завжди залишаються такими, як були, синку. І кохання іноді минає. Але твоєю мамою я бути не перестану. Ніколи.
Степан обірвав дзвінок. Наталія так і залишилася сидіти, стискаючи телефон; екран згас, а вона ще довго не випускала його з рук.
На десятий день їй здалося, що сталося диво. Вона чекала своєї черги на співбесіду в невеликій бухгалтерській фірмі, коли почула знайому інтонацію.
— Наталко? Наталіє Валеріївно, це ти?
Підвівши голову, вона розгубилася. Артем Лозинський — її однокурсник, перше студентське кохання. Майже двадцять років не бачилися. Він став ширшим у плечах, біля очей залягли зморшки, скроні посивіли. А всміхався так само: тепло, відкрито, без удавання.
— Артеме! Господи, скільки ж років минуло!
На невдоволені погляди решти пошукачів він не зважив, сів поруч.
— Ти сюди навіщо? Я був упевнений, що ти заміжня… За Журбою, так?
— Була, — сказала Наталія, відводячи очі. — Більше ні.
Вираз його обличчя змінився, але вона не знала, що за цим: співчуття, розуміння чи щось інше. Про це інше думати було страшно.
— У мене будівельна компанія, — сказав Артем, дістаючи візитівку. — Зараз шукаємо працівника з фінансів. Не на посаду головного бухгалтера, але й не доручення виконувати — щось між одним і другим. Платимо добре. Хочеш спробувати?
Наталія дивилася на картку, намагаючись розрізнити літери, що розпливалися. «Лозинський А. С. Генеральний директор компанії «Контур висоти»».
— Артеме, хіба можна так? Ми знайомі, і вийде…
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.