Життя без прикрасВін підняв її руку й торкнувся губами пальців.
— Ти не зламана, Наталко. Я не зустрічав жінки, живішої за тебе. Тобі треба дати собі час. А я тебе нікуди не кваплю. Стільки, скільки знадобиться.
До міста вони повернулися вже пізно ввечері. Артем зупинився біля її під’їзду, але піднятися нагору не запропонував: розумів, що тепер їй краще залишитися самій.
— Дякую тобі, — сказала Наталія, вибираючись із машини. — За все, що ти робиш.
— Дякувати не треба. Відпочинь. Завтра почнеться інший день.
У квартирі було тихо. Мати спала — чи, можливо, вдавала, що спить, аби не заважати доньці. Наталія пройшла на кухню з налитим чаєм і влаштувалася біля вікна. Великі пухнасті сніжинки вкривали місто білою ковдрою. Наближався Новий рік із його обіцянкою змін.
Вона дістала телефон. Степанові пішло повідомлення: «Я тебе люблю. Будь ласка, завжди про це пам’ятай, хоч би що сталося».
За хвилину він відповів: «І я тебе, мамо. Пробач за те, як я поїхав. Мені справді потрібен час».
«Я розумію тебе. Бережи себе», — написала Наталія.
«Ти теж».
Телефон вона відклала, а від вікна ще довго не відходила. За білою пеленою снігу залишалося її майбутнє — незнайоме, тривожне. Уперше за довгі роки воно належало їй самій. Заради цього варто було пережити весь той біль.
Через три дні на порозі бабусиної квартири з’явилася незнайома жінка з потертим конвертом. Років п’ятдесяти, зі втомленим обличчям; темне волосся з сивиною було акуратно зібране в пучок.
— Ви Наталія Журба?
— Так. Із ким я розмовляю?
Гостя не відразу відповіла, ніби їй треба було набратися рішучості.
— Галина Сосновська. Я була дружиною Геннадія. Мені необхідно поговорити з вами про вашого сина. Це важливо.
Ноги в Наталії почали німіти. Перед нею стояла дружина людини, яка, як вона тепер знала, близько вісімнадцяти років тому зруйнувала її життя.
— Заходьте, — промовила вона й сама здивувалася спокою свого голосу. Він звучав ніби звідкись здалеку.
Вони пройшли на кухню. Вероніка Петрівна, відчувши недобре, залишила їх і пішла до кімнати. Закритий конверт ліг на стіл. Галина зчепила руки й опустила погляд.
— Важко зрозуміти, з чого почати. Я кілька місяців намагалася вас знайти. Після смерті чоловіка перебирала папери, що залишилися. Там було…
— Що? Що ви знайшли?
Галина подивилася на Наталію. У її темних, змучених очах ніби давно оселився біль.
— Лист. Геннадій написав його перед смертю. Розумів, що йде, і вирішив висповідатися, полегшити собі душу. — Вона гірко всміхнулася. — Ніби можна розплатитися за скоєне списаними аркушами.
Наталія чекала, не промовляючи ні слова.
— Він багато чого там згадав: кого ошукав, які оборудки провернув. Про вас теж написав. — Галина розкрила конверт і вийняла кілька аркушів. — Усього читати не буду. Прочитаю тільки про вас.
На перших же словах її голос здригнувся:
— «Пам’ятаю ту вечірку. Наталія була молода, вродлива, щаслива. Я її хотів. Узяв у знайомого якусь гидоту, від якої непритомніють, і підсипав їй у келих. Вона заснула, а я переніс її до готельного номера…» — Галина урвала читання; аркуші тремтіли в її руках. — Але далі він каже, що нічого не зробив. Не зміг.
— Що? — Наталія здригнулася.
— Ось його слова: «Поклав її на ліжко й стояв, дивився. Бажання було, але щось мене стримало. Злякався, мабуть. Або совість іще лишилася. Сам не знаю. Я пішов звідти. Залишив її одягненою, навіть не торкнувся».
Кімната перед Наталією попливла. Вона вхопилася за стільницю, ніби тільки так іще могла втриматися в тому, що відбувалося.
— Тоді як же… Звідки тоді?..
Договорити не вдавалося. Галина перегорнула аркуш.
— Тут далі про експертизу. Ваш чоловік, Журба, зробив її, коли хлопчикові виповнилося пів року. Результат надійшов до лабораторії, а там був знайомий Геннадія. І мій чоловік… — Голос у неї зірвався. — Він заплатив за підміну результату.
Тиша. Аж у вухах дзвенить.
— Підміну? — ледь чутно перепитала Наталія.
— Так. За справжнім результатом батьком був Журба. Геннадій дав гроші, щоб замість нього поставили «0%». Він вашого чоловіка ненавидів. Вони посварилися через контракт: Руслан обійшов його, уклав велику угоду. Геннадій вирішив відігратися. І вигадав ось таку підлість.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.