Життя без прикрасА керівниця тричі попереджала господаря про цього постачальника службовими записками. Усі три поклали під сукно. Я включила їх до свого акта, і жінку не стали звільняти. Переді мною стояла Світлана Аркадіївна Костюк.
— Валеріє Олегівно, мені передали прохання про зустріч від гостей групи Ковтун. Побачила ваше прізвище — вирішила, що помиляюся. Перевірила номер, у який вас заселили, — знову не могла повірити.
Вона говорила зі мною без службової ґречності, з якою зустрічають незнайомого постояльця.
— Добрий вечір, Світлано Аркадіївно. Не очікувала побачитися з вами за таких обставин.
— І я не очікувала. Я тут другий рік, керую «Тихим гребенем». — Вона подивилася на труби, віконце в приямок, покривало й мої папери на ліжку. Губи її щільно стиснулися. — Дозволите?
Я відступила вбік. Єдиним вільним місцем виявився край тумбочки; Світлана Аркадіївна сіла туди, вмостивши на колінах планшет.
— Алла розповіла мені про вашу розмову, я перевірила бронювання. Почну з нашого порушення. Лист-авторизацію отримали електронною поштою. За такої суми й оплати за інших гостей нічний менеджер був зобов’язаний перевірити власника картки: запросити копію паспорта, зв’язатися з ним телефоном. Він нічого цього не зробив. Я з’ясую чому. Відповідаю за це я й перекладати відповідальність на вас не збираюся.
Я кивнула. За минулі роки Світлана не змінилася: чужими помилками від власної відповідальності не відгороджувалася.
— Ще я встановила, звідки надіслали бронювання. — Вона повернула планшет екраном до мене. — Знайома адреса?
Корпоративна пошта на домені фірми свекра. В імені користувача — перша літера імені Дмитра й прізвище. Навіть окремої скриньки він не створив. Лист із підробленим підписом дружини пішов із його робочої адреси. Отже, він був упевнений: я або не дізнаюся, або дізнаюся й промовчу.
— Так, я знаю цю адресу.
— Листування щодо бронювання, журнали й записи камер біля стійки реєстрації я вже наказала зберегти. Ми не будемо нічого виправляти чи видаляти. Поліція запросить — передамо все. — Світлана Аркадіївна ненадовго замовкла. — Ви маєте намір звернутися із заявою?
— Уранці звернуся.
— Правильне рішення. — Вона кивнула. — Є ще питання оплати. Якщо власник картки офіційно повідомляє, що не дозволяв списання, гарантія бронювання втрачає чинність. Тоді гостям доведеться заплатити самим. Виселення не буде: це неправомірно, та й у людини ювілей, не можна так чинити. Але завтра до полудня кожному потрібно надати іншу картку або розрахуватися в інший спосіб. Мені знадобиться ваша заява на ім’я готелю, щоб розпочати процедуру.
Погодитися хотілося відразу. Нехай Тамара Іванівна вранці дізнається біля стійки, що її люкс більше не вважається оплаченим. Нехай Дмитро теж відчує, як раптово зникає опора під ногами.
Але Володимирові Леонідовичу виповнювалося сімдесят п’ять. Він чекав на свято, готувався до нього й нічим переді мною не завинив. Нічний переполох ударив би насамперед по ньому. Дмитро ще й зумів би виставити мене істеричкою, яка зіпсувала батьків ювілей через гроші. І я поки що не все з’ясувала. «Не виходь на схил, доки не зрозумів, де тріщина», — казав батько.
— Я готова написати заяву зараз. Тільки почніть уранці й дайте їм строк до полудня, як належить. Серед ночі нікого не турбуйте. Володимирові Леонідовичу потрібно поспати.
Світлана Аркадіївна довго дивилася на мене.
— Упізнаю вас. І на тій перевірці було так само: зберете все до останнього, а потім один удар.
— У мене не удари, Світлано Аркадіївно. У мене акти.
Вона ледь усміхнулася й передала планшет. Заповнюючи бланк, я звіряла відомості з фоліо, потім підписалася. Після цього на чистому аркуші поруч із роздруківкою підробки залишила зразок свого підпису — зі звичним хвостиком у К. Різницю в натиску було видно без експертизи: моя лінія йшла вільно, підроблена тремтіла, наче її обводили.
— Для вас є резервний номер, — сказала Світлана. — Третій поверх, балкон. Можемо переселити негайно.
— Дякую, поки не треба. Залишимо все на своїх місцях. Якщо переїду серед ночі, до ранку родичі дізнаються. А зараз мені краще, щоб вони уявляли, як я сиджу тут і плачу в подушку.
Керівниця кивнула й підвелася. Біля дверей затрималася, обернулася до мене. З її вигляду було помітно, що вона вагається.
— Я повинна сказати ще про одну послугу. Не впевнена, наскільки це суттєво. Її оплачено вашою карткою разом із бронюванням, але включено до банкетного пакета, окремо в документах її не виділили. Тому Алла вам цього не роздрукувала.
— Що за послуга?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.