На весіллі брата Віктор мав зустрітися з колишньою дружиною, але після жорстоких слів рідні його підтримала незнайомка

Ірина всміхнулася.

— Він і мені допоміг повернутися.

Весілля вирішили влаштувати невелике. Лідія Іванівна взялася перелічувати рідних, яких незручно не запросити, але сама себе зупинила.

— Гаразд. Ви одружуєтеся, вам і правила встановлювати.

— Мамо, ростеш.

— Не нахабній.

Прийшли батьки Віктора, Вероніка, Степан, кілька близьких друзів. Запросили й Наталію — після того, як Віктор сказав, що не хоче будувати своє сімейне життя на нескінченних покараннях.

Перед реєстрацією Іра помітила його хвилювання.

— Що таке?

— Нічого.

— Вигляд у тебе такий, ніби знову на братове весілля ведуть.

Він пирхнув.

— Дуже смішно.

Ірина взяла його за руку.

— Не забув, хто напросився тобі в супутниці на те чуже весілля?

— Таке забудеш. Я думав, божевільну з вулиці підібрав.

— А я думала, тобі дещо треба нагадати.

Він подивився на неї.

— Нагадала.

Мамину квартиру після весілля продавати не стали. Ірина зберегла її, а через деякий час подружжя вирішило жити у Віктора й офіційно здавати її житло в оренду. Дохід, наполягла Іра, надходитиме на окремий рахунок.

— На випадок чого?

— На випадок здорового глузду.

— Романтично.

— Зате спокійно.

На погашення решти боргу за адвоката в неї пішло ще кілька місяців. До останнього переказу приписала: «Від обов’язків банку звільнений». Віктор відповів: «А відсотки?» Слідом надійшло: «Увечері отримаєш».

Через два роки в них народився син.

Якось додому із сімейної вечері поверталися всі троє. Недавній дощ залишив біля тротуару велику калюжу. Іра зупинилася, і Віктор подивився на неї.

— Тільки знайомство повторювати не надумай.

— Нізащо.

Вона обійшла воду скраю.

— Одного падіння мені вистачило, — продовжила Іра. — Зате вдало впала. Це ти вдало поруч плакав.

— Ось цього синові не розповідаємо.

— Чому?

— Має ж у батька залишитися хоч одна гарна легенда.

Сміючись, Іра обхопила його руку своєю.

Шрам залишився на обличчі Віктора. Квартира Ірини й далі нагадувала їй про маму. Минуле нікуди не поділося з їхнього життя, тільки розпоряджатися ним перестало.