— Від неї. І мрія теж від неї. Хочу відкрити пекарню. Повернуся, отримаю свої виплати — і почну. Щоб зранку пахло хлібом, щоб люди заходили не з потреби, а тому, що їм тепло й добре. Я б сюди не пішов, якби був інший спосіб.
Наш Єгор мовчав кілька секунд.
— А я думав, що йду через обов’язок. Ну і сім’ї допомогти треба. Борги закрити, сестрі навчання оплатити.
— Розумію, — другий Єгор кивнув. Потім раптом усміхнувся. — А хочеш, повернемося — і разом відкриємо? Половина справи твоя. Я печу, ти допомагаєш. Або навпаки.
Він простягнув руку.
Наш Єгор подивився на його долоню. Дивно було думати про пекарню посеред холоду, тривоги й чужих команд. Але саме ця думка раптом здалася рятівною.
— А чому б і ні? — сказав він. — Втрачати мені, схоже, нічого.
Вони потиснули один одному руки.
— Домовилися, — сказав другий Єгор. — Значить, після всього цього в нас буде хліб, пироги й нормальне життя.
Наш Єгор усміхнувся. Йому давно бракувало справжнього друга. Такого, з яким не треба вдавати сміливішого, ніж ти є. У житті йому не надто щастило на близьких людей: хтось зраджував, хтось зникав, хтось був поруч лише до першої біди. А тепер серед снігу, техніки й тривоги в нього з’явилася людина, якій хотілося вірити.
І обидва вони трималися за цю віру: коли все скінчиться, вони відкриють пекарню. Будуть вставати рано, місити тісто, сперечатися про начинки, годувати людей гарячими пирогами й жити не за наказами, а по-своєму.
Іноді Єгор думав про те, як дивно влаштований світ. Під однаковою формою, за різкими командами й утомленими обличчями ховалися звичайні люди. В одного була мати з блакитними очима, в іншого — чорна собака вдома, у третього — молодший брат, у четвертого — мрія купити старенький будинок. І, мабуть, десь по той бік теж були люди, яким хотілося не тримати зброю, а пекти хліб, лагодити меблі, вчити дітей, саджати дерева.
Що змінилося б, якби вони могли просто сісти за один стіл? Без наказів, без страху, без гуркоту. Поговорити, пізнати одне одного, зрозуміти, що мрії в них схожі. Може, тоді багато що пішло б інакше.
Але замість розмови однієї ночі пролунала стрілянина.
Усе довкола ожило миттєво. Люди схоплювалися, хапали спорядження, хтось кричав команди, хтось уже біг до позицій…
