Заболотний відчув недобре раніше, ніж щось дізнався. Він був Довгим недарма. Він відчував зсуви у своєму місті, як старий пес чує негоду.
Хірург не виходив на зв’язок третій день. Цвях ходив смиканий. Молодий Миколка взагалі зник з очей.
Сказали, запив. Але Заболотний у запій не повірив. А головне, Роман Шевченко, завжди рівний і холодний, під час останньої розмови вперше за роки відвів очі.
Заболотний звик, що причина завжди одна. Хтось здригнувся. Хтось готується продати.
Його правило, на якому він збудував усе, було простим. Не вір нікому. Усе колись тече.
Тому тримай кожного на гачку й першим бий того, хто здригнувся. Це правило багато років його берегло. Цієї ночі воно його й згубило.
Бо поки Заболотний перебирає в голові своїх людей, вирішуючи, хто з них здригнувся першим, Лідія робила рівно те, чого її вчили пів століття тому в контррозвідці. Працювала не кулею, а недовірою. Вона не могла перемогти систему Заболотного силою.
Сила була на його боці. Але систему, яка тримається на страху й на тому, що всі одне одного тримають на гачку, найлегше обвалити зсередини, зіштовхнувши тих, хто її тримає. Це і була її справжня професія, куди страшніша за снайперську гвинтівку.
Гвинтівка вбиває одного. Уміло посіяна недовіра вбиває цілу мережу. Через Семена Андрійовича вона пустила потрібними вухами чутку, що хтось із людей Заболотного вже дав свідчення обласному слідству по старих нещасних випадках.
Через того ж Семена Андрійовича вона переправила в область, у редакцію обласної газети, запечатані копії. Висновок про підроблений договір, виписки по берегу, які зуміла відновити зі слів Бондаренка, — усе, що пов’язувало смерті Савченка й Павла в одну лінію. Переправила не для того, щоб завтра прийшли й усіх заарештували.
Вона знала, що так не буває і що одного паперу мало. Вона переправила, щоб папір був у кількох незалежних руках одразу, щоб його не можна було вилучити на посту дорожньої поліції, як вилучили в Бондаренка, щоб, якщо з нею самою щось станеться цієї ночі, машина все одно почала валитися вранці. А потім вона зробила так, щоб кожен із верхівки Заболотного повірив, що зрадив саме сусід.
Миколка, зламаний ще тієї ночі у дворі, пішов сам. І одного його зникнення вистачило, щоб Заболотний запідозрив бригаду. Роман Шевченко, до якого дійшла чутка про область, зрозумів, що старі справи спливають, і відвів очі.
А Заболотний, упіймавши цей відведений погляд, вирішив, що текти почало від Романа. До вечора тієї ночі кожен із них дивився на іншого й бачив зрадника. Система, яка двадцять років трималася на тому, що всі пов’язані, почала жерти саму себе рівно за тим правилом, яке Заболотний сам і завів.
Першим бий того, хто здригнувся. Заболотний вирішив покінчити з усім одним ударом. Раз тече, треба прибрати джерело — стару з околиці, її онуку, весь цей двір біля яру, з якого все почалося…👉Продовження, натисніть на кнопку “Далі” під рекламою👇👇👇
