Жінка завмерла на мить. Потім повільно обернулася. У півмороку її обличчя здавалося нерухомим.
— Вік узяв своє, — сказала вона після паузи. — Пожив чоловік, утомився, от і пішов.
Слова були звичайні, але Єгор їм не повірив. Він раптом помітив, що стара дивиться не на нього, а на чарку. На порожню чарку. Потім її погляд ковзнув до квіткового горщика. Вона нічого не сказала, тільки губи на мить стиснулися.
— Досить сидіти, — мовила вона вже іншим голосом. — Час лягати. Як-не-як перша ніч після весілля, чоловіче.
Вона погасила світло. Кімната потонула в густому півмороку, тільки з коридору тягнулася слабка смуга світла. Єгор відчув, що в нього пересохло в роті. Він підвівся й пішов за нею, намагаючись триматися спокійно, хоча кожна клітина вимагала тікати негайно.
У спальні стояло широке ліжко з важким покривалом. На тумбі — старий підсвічник. Біля стіни — шафа з темними дзеркальними дверцятами, у яких відбивалися розмиті плями кімнати. Аглая Степанівна сказала йому лягати. Єгор підкорився, ліг на край і повернувся до стіни. Він вирішив удавати, що спить. Іншого плану в нього не було.
Перші хвилини тяглися болісно. Він чув, як жінка ходить кімнатою, як шарудить її одяг, як рипить дошка біля дверей. Потім кроки наблизилися. Єгор відчув її поруч. Вона нахилилася — він зрозумів це з дихання над своїм потилицею. Перевіряла. Він намагався дихати глибоко й рівно, хоча всередині все стискалося від жаху.
Нарешті Аглая Степанівна відійшла. Двері тихо зачинилися.
Єгор лежав нерухомо. Спочатку він боявся навіть розплющити очі. Потім обережно повернув голову й прислухався. У домі стало надто тихо. Така тиша буває не вночі, а перед чимось. Потім десь удалині рипнули двері. Почулися кроки. Не одні. Другі були важчі, шаркаючі.
Єгор повільно сів на ліжку. У сусідній кімнаті заговорили. Голоси були приглушені, але в тиші дому кожне слово долинало виразно.
— Невже не можна було знайти інше тіло? — сердито прошипів чоловічий голос. — Навіщо нам цей колишній в’язень?..
