Після реєстрації вони вирушили до її дому. Ззовні він виглядав міцним і доглянутим. Не розкішним, але таким, за яким одразу видно: господарі жили не бідно й стежили за кожним кутком. За парканом стояли старі дерева, доріжка була підметена, вікна блищали. Єгор мимоволі подумав, що, якщо все справді піде так, як обіцяла стара, йому неймовірно пощастило.
Усередині дім виявився ще багатшим. Важкі меблі, щільні штори, картини в рамах, поліровані поверхні, посуд за склом. Ані пилинки, ані розкиданої речі. Усе було чисте, акуратне, на своєму місці. Але чим довше Єгор роздивлявся, тим сильніше відчував дивний холод. Не фізичний — піч була натоплена, у кімнатах стояло тепло. Холод ішов від самої обстановки. Дім здавався не житловим, а приготованим, ніби хтось довго приводив його до ладу не для життя, а для важливого обряду.
Аглая Степанівна тим часом поралася біля столу. Дістала закуски, хліб, тарілки, пляшку. Рухалася вона спритно, хоча раніше вдавала втому. Єгор сів, намагаючись не дивитися на неї надто пильно. Йому було ніяково й тривожно водночас. Він переконував себе, що це просто напруження після дивного дня. Будь-хто б нервував на його місці.
Жінка розлила вино по чарках. Потім поставила одну перед ним, другу перед собою. Єгор машинально потягнувся до своєї, але в цю мить помітив, як Аглая Степанівна кинула швидкий погляд у бік дверей, а тоді, вирішивши, що він не дивиться, дістала щось маленьке й сипнула в його чарку. Рух був майже непомітний, відточений. Так не роблять випадково.
У Єгора ніби земля пішла з-під ніг.
Він не ворухнувся. Тільки пальці сильніше стиснули край столу. У голові відразу спалахнуло: «Навіщо?» Невже хоче отруїти? Але навіщо так швидко, в перший же вечір? І тут же інша думка вдарила ще страшніше: покійний чоловік. Вона ж поминала його в кафе. Казала, що він помер. А раптом не сам? Раптом цей дім уже бачив таке?
Тоді стало зрозумілим і інше — лікарня. Вона не просто боялася хвороб. Вона перевіряла його здоров’я. Для чого? Щоб знати, чи годиться він? Від цього здогаду по спині пройшов крижаний піт.
Єгор змусив себе підняти чарку спокійно. Підніс до губ, зробив вигляд, що п’є, але вина не проковтнув. Коли Аглая Степанівна відвернулася до шафи, він швидко вилив вміст у горщик із квіткою біля стіни. Серце билося так голосно, що він боявся — вона почує.
— Аглає Степанівно, — вимовив він, намагаючись говорити рівно, — ви ж нещодавно чоловіка поховали. Що з ним сталося?
