— тихо спитав він.
— А навіщо мені жартувати? — знизала плечима Аглая Степанівна. — Ти мені не огидний. На вигляд міцний. Помилився — буває. Мені самотність набридла, та й дім після смерті лишити нікому.
Єгор відчував, як усередині борються відраза, страх і відчайдушний розрахунок. Він розумів, який це має вигляд. Розумів, що нормальні люди на таке не погоджуються. Але де були ці нормальні люди, коли йому ніде було ночувати? Де було нормальне життя, коли він стояв біля кожних дверей із проханням дати йому шанс, а йому зачиняли їх перед носом?
Він помовчав, покрутив у пальцях чашку, на дні якої лишалася темна кавова гуща. «А що я втрачаю?» — подумав він. Дім, дах над головою, реєстрація за місцем проживання — такі речі не валяються на дорозі. З постійною адресою його, може, й на роботу візьмуть охочіше. Може, він зможе стати на ноги. Може, цей дивний шлюб стане просто неприємною формальністю, тимчасовою сходинкою з ями.
— Гаразд, — сказав він нарешті. — Якщо ви справді цього хочете.
Аглая Степанівна усміхнулася. Усмішка вийшла не теплою, а якоюсь надто спокійною. Тоді Єгор не надав цьому значення. Він був надто зайнятий думкою, що, можливо, доля вперше за довгий час кинула йому мотузку.
Перед оформленням шлюбу жінка попросила його пройти обстеження в лікарні. Сказала, що здоров’я в неї слабке, вік уже не той, а мало які хвороби людина може носити в собі й не знати. Єгор внутрішньо скривився. Прохання здалося неприємним, але розумним. Раз вона збиралася пустити його до себе в дім, мала право перестрахуватися. Та й сперечатися йому було не з руки.
Він сходив до лікарів, здав усе, що вимагали, вистояв черги, терпів запитання й погляди. Довідки виявилися в порядку. Коли він приніс їх Аглаї Степанівні, вона переглянула папери так уважно, ніби від них залежало щось набагато більше, ніж її спокій. Потім акуратно склала їх у сумку й сказала, що тепер можна вирішувати решту.
Реєстрація шлюбу пройшла швидко й майже буденно. Жодних гостей, жодних квітів, жодних усмішок. Єгор розписався з таким відчуттям, ніби підписує не сімейний документ, а договір про тимчасовий порятунок. Аглая Степанівна трималася впевнено, навіть трохи урочисто. Вона назвала його чоловіком уже біля виходу, і від цього слова в Єгора всередині неприємно сіпнулося…
