Паралельно надійшло попереднє підтвердження з лабораторії: зразки шовного матеріалу, вилучені після повторної обробки рани Павла Матвійовича, справді відрізнялися від продукції, заявленої в документах. Остаточний висновок обіцяли передати до засідання. Мирон тримав цю новину в руках обережно, як тримають не перемогу, а шанс.
Марина теж почала розуміти, чим стала її образа. Після розмови з Руденком, де він з усмішкою дав зрозуміти, що її контракт уже підписано і «взаємна люб’язність» відбулася, вона вийшла з кабінету з відчуттям липкого бруду на долонях. Її використали, і вона дозволила це зробити. Поки що вона ще не знала, чи вистачить сміливості зізнатися, але колишня впевненість зникла.
Три дні минули без нормального сну. Мирон писав пояснення, звіряв дати, готував копії фотографій, просив Оксану Григорівну оформити заяву, отримував від Семена Павловича підтвердження про вилучення зразків. Дарина приносила йому чай і мовчала поруч, коли слова закінчувалися. Назар одного разу спитав, чому лікар Мирон такий утомлений, і Дарина відповіла: бо він лікує не тільки людей, а й одну дуже хвору правду.
До ранку четверга папка Мирона була не товстою, але вибудуваною точно. Знімки старих сторінок журналу. Заява операційної сестри. Розпорядження про вилучення матеріалу. Лабораторний висновок. Письмові пояснення щодо операції Павла Матвійовича. Він розумів: Руденко прийде не з порожніми руками. У нього будуть посада, досвід, відредаговані папери й звичка говорити так, щоб брехня здавалася адміністративною необхідністю.
Перед виходом із дому Мирон зупинився біля дзеркала. Людина у відображенні виглядала втомленою, змарнілою, але не зламаною. Телефон коротко завібрував у кишені. Повідомлення від Дарини: «Я вірю. І чекаю».
Він прочитав його один раз, потім прибрав телефон. Цього було досить. Тепер залишалося тільки ввійти до зали комісії й сказати правду так, щоб її вже не можна було сховати назад в архівну папку.
Він перевірив папку востаннє: не тому, що сумнівався в паперах, а тому, що рукам потрібне було заняття. У такі хвилини хірургічний досвід майже не допомагав. В операційній помилка видна одразу — кров, тиск, дихання, реакція тканин. Тут же йому належало розтинати не тіло, а брехню, і кожен рух мав бути таким самим точним, тільки замість скальпеля в руках були аркуші, підписи й чужа готовність говорити правду…
