Життя без прикрасМаксим підвівся, замовив у Петровича ще дві кави й кілька бутербродів. Ірина не стала відмовлятися від їжі. Тепер вона їла повільніше, ніж уночі, але голод однаково видавав її в кожному русі.
— Я вам не вірю, — сказав Максим, коли чашка перед нею спорожніла.
Ірина підвела очі, однак не обурилася.
— Поки що не вірю, — уточнив він. — Я почув лише вашу версію. Але сумніватися в розповіді й залишити людину без допомоги — не одне й те саме. Ваш стан можна перевірити так, щоб результат мав юридичну силу.
— Незалежна психіатрична експертиза, — відразу зрозуміла вона. — Краще кілька обстежень у клініках, які ніяк не пов’язані з «Новим горизонтом». І адвокат.
— Адвокат у мене є.
Вона знову почала вивчати його обличчя.
— Навіщо ви це робите?
Максим міг би заговорити про справедливість чи совість, але красиві пояснення прозвучали б фальшиво.
— Не знаю. Учора я не подзвонив у поліцію. Сьогодні теж не подзвоню. Це єдине, що вже вирішив.
За вікном прогуркотіла вантажівка, здригнулися шибки. Петрович спокійно перегорнув газетну сторінку.
— Мене звати Ірина, — після паузи сказала жінка.
— Максим.
Він простягнув долоню. Вона потисла її міцно, без вагань. У цьому рукостисканні не було ні цілковитої довіри, ні обіцянок. Ірина лише погоджувалася пройти перевірку й поговорити з адвокатом, якому Максим довіряв. Він, зі свого боку, ще не приймав її історію на віру, але вже розумів: простим дзвінком у поліцію цю ситуацію не розв’язати.
Кілька хвилин вони сиділи мовчки. Ірина дивилася на вистиглу каву, Максим — на сніг, що летів уздовж вікон. Його звичне життя вимагало повернутися до договорів, будівельних майданчиків і зірваних переговорів. Здоровий глузд підказував залишити справу професіоналам і не пов’язувати своє ім’я з утікачкою-пацієнткою. Але заплющити очі на синець, записку й підозріле оголошення Максим уже не міг.
Максим розрахувався за їжу й попросив Ірину зачекати в машині. Петрович нічого не спитав, лише провів їх уважним поглядом. На стоянці вітер жбурляв сніг під ноги. Ірина сіла на пасажирське місце, те саме, де вночі тримала посинілі руки між колінами, але тепер у її позі з’явилася зібраність. Уперше за довгий час у неї виник не просто шанс утекти, а послідовний план: незалежні лікарі, документи, свідок і адвокат.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.