Життя без прикрасВона попрямувала в коридор. Я зачекала, поки за нею зачиняться двері кабінету, і тихо пішла слідом. Приглушений голос усе ж можна було розібрати.
— Так, упевнена. У сумці в неї, у внутрішній кишені. Ні, нічого не помітила. Добре, за сорок хвилин чекаю. Так, затримаю її тут.
Повернувшись до гостей, я підсіла до Олега. Сорок хвилин давали мені змогу діяти.
— Треба терміново з’їздити в офіс, — сказала я неголосно. — Документи там забула, а завтра вранці клієнт.
— Зараз? Маринонько, вже пізно.
— Я швидко: п’ятнадцять хвилин на дорогу туди, п’ятнадцять — назад. До кінця вечора буду тут.
Він насупився, але погодився. Знав: у робочих питаннях мене не переконати.
Сумку я забрала так, щоб це бачили всі гості. У машині сфотографувала пакет із содою з кількох боків, записала на відео, як дістаю його, тримаючи через серветку, не залишаючи своїх відбитків. Обережно поклала назад і поїхала до цілодобової аптеки.
Куплений там експрес-тест на наркотичні речовини я використала просто в машині. Сода, звісно, дала негативний результат. Його я теж сфотографувала, як і чек, на якому стояли дата й час купівлі.
Після цього набрала Олексія, приватного детектива, з яким ми вели корпоративні розслідування.
— Олексію, потрібна технічна експертиза, термінова. Сьогодні вночі.
— Що сталося, Марино Павлівно?
— Підкинули заборонену речовину. Треба встановити склад вмісту, відсутність моїх відбитків на пакеті й оформити незалежний експертний висновок. Організуєш як слід?
— Так. Знайомий криміналіст працює в приватній лабораторії. За скільки зможете бути?
— За двадцять хвилин.
Лабораторія розташовувалася на міській околиці. Втомлений чоловік років п’ятдесяти прийняв у мене пакет, не знімаючи рукавичок.
— Зробимо дактилоскопію, хімічний аналіз, фотографії. На висновок знадобиться дві години. За таку терміновість доведеться чимало заплатити.
— Заплачу. Головне, щоб документи витримали будь-яку перевірку.
Криміналіст розуміюче кивнув.
Відколи я пішла, минула рівно година, коли я знову опинилася біля будинку Валентини Сергіївни. Машину залишила на сусідній вулиці, далі пішла пішки. Біля входу вже стояли дві патрульні машини. Почалося.
Із передпокою я почула схвильовану розмову. Гості зібралися біля вікна; посеред вітальні стояли двоє поліцейських і свекруха. На її обличчі був тріумф.
— Ось вона! — Валентина Сергіївна вказала на мене. — Прошу оглянути її сумку. У мене є підстави підозрювати, що там заборонені речовини.
Олег ступив мені назустріч, збліднувши.
— Мамо, ти взагалі про що? Які ще речовини?
— Не втручайся, Олеже. Справа серйозна. Я бачила, як після приїзду вона щось ховала в сумку. Промовчати я не могла.
До мене повернувся молодий старший сержант. Дивився він насторожено.
— Громадянко, ваші документи. І пред’явіть сумку для огляду.
Я дістала паспорт разом із візитівкою.
— Марина Павлівна Скиба, адвокатка, партнерка бюро «Скиба і партнери». Оглядові не перешкоджатиму. Але заявляю: вважаю це провокацією. До протоколу прошу внести, що протягом вечора доступ до сумки мали кілька людей. Зокрема й господиня.
При слові «адвокатка» поліцейські, як мені здалося, напружилися. Сержант обмінявся поглядом із напарником.
— Понятими запросимо гостей. Громадянко Гребінь, підтверджуєте свою заяву?
— Повністю, — випросталася свекруха. — Оглядайте.
Понятими погодилися стати двоє її колег. Обидва мали приголомшений вигляд. Протокол заповнювали докладно: сержант перелічував гаманець, телефон, ключі, косметичку, документи, потім дістався до внутрішньої кишені.
— Тут прозорий пакет. Усередині порошкоподібна речовина білого кольору, приблизно двадцять грамів.
Гості зашепотілися. Олег стиснув мою руку так, що побіліли кісточки.
— Маринонько, що це таке?
— Не знаю, як воно потрапило в мою сумку, — відповіла я, дивлячись йому в очі. — Зате знаю, хто поклав.
— Ну звісно, — усміхнулася Валентина Сергіївна. — Ти ні до чого, винен будь-хто інший.
— Вимагаю повного дослідження речовини й дактилоскопічної експертизи пакета, — звернулася я до сержанта. — Моїх відбитків там не буде, я впевнена. Ще прошу записати: я відлучалася на годину. Раніше протягом вечора сумка залишалася без нагляду, постійно стежити за нею я не могла.
— Запишемо. Пакет вилучаємо на експертизу. Для пояснень вам треба проїхати до відділку.
— Добре. Спершу зателефоную.
Я набрала Миколу Олександровича.
— Миколо, ситуація та, про яку говорили. Пакет знайшли, поліція тут. Зустріньте мене у відділку.
Поділіться враженням від історії
3Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Хороший конец.Молосердие сотрудника вернуло к милосердию и это вернуло мужа и семью!
Двояке рішення, але вона поступила мудро,
Полегшення , задоволена результатом , розв'язкою на яку сподівалася . Надіюся народження дитини принесе прощення Дякую за гарне оповідання 💓🌷