Спроба домовитися до суду перетворилася на приниження. У маленькій задушливій кімнаті сиділи Оксана, Назар, їхні адвокати й призначений посередник. Андрій Мороз почав спокійно:
— Моя довірителька не вимагає неможливого. Для неї важлива донька. Ми готові обговорювати майно, але питання опіки має вирішуватися в інтересах дитини, а не з бажання покарати матір.
Роман Кравець навіть не дав йому закінчити.
— Обговорювати нічого. Наш клієнт наполягає на повній опіці. У нас є докази того, що пані Оксана не справляється ні з домом, ні з емоційним навантаженням материнства.
— Це брехня, — видихнула Оксана.
Кравець подивився на неї з холодною ввічливістю.
— У суді такі слова звучать слабко, якщо за ними немає документів. У нас документи є. Фотографії, виписки, експертний висновок. Вам краще прийняти умови й піти без зайвого галасу.
— Піти без доньки? — Оксана не витримала. — Ви серйозно?
Назар сидів поруч, опустивши очі, ніби вся ця розмова завдавала йому болю.
— Я просто хочу для Міри стабільності, — сказав він тихо.
Оксана подивилася на нього й уперше по-справжньому злякалася. Він грав роль так переконливо, що чужі люди могли йому повірити.
Засідання щодо примирення зірвалося. На виході Мороз сказав:
— Тепер готуємося до суду. І головне — за жодних обставин не дайте їм вивести вас із рівноваги.
Перше судове засідання здалося Оксані холодним сном. Високі стіни, важкі лави, суворий суддя, який не виказував емоцій. Назар сидів навпроти в дорогому костюмі, упевнений і зібраний. Кравець говорив першим. Його голос звучав красиво, відточено, майже театрально.
Він показував фотографії брудної кухні й казав, що це наслідок постійної недбалості Оксани. Виводив на екран виписки з картки й називав її марнотратною. Розповідав, як Назар багато працював, поки дружина нібито витрачала гроші й руйнувала сімейний лад.
Оксана стискала руки під столом так сильно, що нігті впивалися в шкіру. Вона хотіла схопитися й крикнути, що все це підлаштовано. Але Мороз обережно торкнувся її ліктя, нагадуючи: мовчати, дихати, чекати.
Коли настала черга захисту, Мороз намагався пояснити контекст. Він говорив, що фотографії були зроблені під час хвороби Оксани, що покупки з картки здійснював Назар, що дружина роками перебувала у фінансовій залежності. Але проти акуратно оформлених документів його слова виглядали надто людяними, надто живими — а отже, в очах суду менш переконливими.
Потім Кравець викликав Владу Стеценко. Двері відчинилися, і до зали увійшла жінка в строгому жакеті, з ідеальною укладкою й упевненою ходою. Оксана відчула той самий аромат парфумів, який нещодавно був на сорочці Назара. У неї перехопило подих.
Ось вона. Жінка, заради якої Назар руйнував сім’ю. І саме вона зараз збиралася говорити суду, що Оксана небезпечна для власної доньки…
