Влада сіла на місце свідка й склала присягу. Її обличчя було спокійним, голос — м’яким і професійним. Трималася вона так, ніби прийшла не руйнувати чуже життя, а виконувати неприємний, але необхідний обов’язок.
— Пані Стеценко, — почав Кравець, — ви спостерігали взаємодію відповідачки з дитиною?
— Так. Упродовж кількох місяців я вивчала їхню поведінку в природному середовищі.
— Яких висновків ви дійшли?
Влада розгорнула теку.
— Висновки викликають тривогу. У пані Оксани спостерігаються ознаки емоційної нестабільності. Її реакції часто неспівмірні ситуації. Дитина поруч із нею демонструє напруження й залежність від настрою матері.
Оксана заплющила очі. Кожне слово звучало як вирок.
Влада навела приклад із торговельного центру. За її словами, Оксана різко смикнула Мирославу за руку й накричала на неї, довівши до сліз. Насправді дівчинка тоді ледь не ступила на рухомі сходи не з того боку, і Оксана скрикнула від страху, витягнувши її назад.
Потім Влада розповіла про парк: Оксана нібито була захоплена телефоном і не стежила за донькою, а коли Мирослава впала, влаштувала істеричну сцену. Оксана пам’ятала той день інакше: вона писала Назарові список покупок, який він сам попросив надіслати, а потім миттєво кинулася до доньки, підняла її, обійняла й заспокоювала.
Але Влада перетворювала будь-яку материнську тривогу на діагноз. Будь-який переляк — на неврівноваженість. Будь-які обійми — на тривожну залежність.
— З професійного погляду, — завершила вона, дивлячись на суддю, — я вважаю, що для психологічного благополуччя дитини бажанішим є проживання з батьком. Пан Назар виглядає стабільнішою фігурою.
Оксана прошепотіла Морозу:
— Це його коханка. Я впевнена. Це вона.
— Спокійно, — ледь чутно відповів адвокат. — Зараз не можна зірватися.
Він підвівся для перехресного допиту.
— Пані Стеценко, ви робите такі серйозні висновки на підставі спостережень збоку?
— Саме природне спостереження часто дає найчистішу картину, — упевнено сказала Влада. — Людина не грає роль, якщо не знає, що за нею спостерігають.
— Вам платив пан Назар?
— За професійну роботу. Не за результат.
— Ви знайомі з ним особисто?
Влада витримала паузу.
— Лише в межах роботи.
Оксана відчула, як усередині піднімається лють, але змусила себе сидіти нерухомо. Мороз продовжив ставити запитання, однак Влада відповідала точно й обережно. Вона обходила пастки, прикривалася термінами, посилалася на досвід і методики. Наприкінці допиту суддя виглядав замисленим, а Кравець — задоволеним.
Після засідання Оксана вийшла в коридор майже без сил.
— Ми програємо, — сказала вона Морозу. — Вони все продумали.
Адвокат дивився вслід Назарові й Владі. Ті йшли не поруч, але надто синхронно. Якоїсь миті Влада трохи повернулася до Назара, і її погляд став зовсім не професійним.
— Поки що ні, — тихо сказав Мороз. — Нам треба зрозуміти, хто ця жінка насправді і чому вона так упевнена, що їй усе зійде з рук…
