Коли в рідному портовому місті один впливовий чиновник спробував закрити бізнес, що перебував під покровительством федерації, за тиждень його перевели на далеку посаду. Офіційною причиною стали старі порушення, раптово знайдені перевіряльниками. Ніхто не міг довести втручання Фарфора, але всі розуміли: система вміє говорити чужими печатками.
До кінця сімдесятих тридцятидворічний Назар керував кримінальною імперією, за масштабом співмірною з великими офіційними структурами. Але він бачив межі зростання. Будь-яка система, яка лише розширюється, одного дня стає неповороткою. Тому він почав готувати перехід від захоплення нових територій до поглиблення впливу там, де федерація вже закріпилася. Менше шуму, більше ефективності. Менше вуличної сили, більше зв’язків. Менше випадкових людей, більше підготовлених кадрів.
Перші ознаки старіння імперії були майже непомітні. Десь куратор почав затримувати звіти, пояснюючи це складною обстановкою. Десь молодий підприємець волів домовитися напряму з чиновником, минаючи стару мережу. Десь люди, звиклі платити Фарфорові за порядок, почали питати, навіщо їм посередник, якщо нові закони дозволяють торгувати відкрито. Кожна така дрібниця здавалася керованою. Разом вони складалися в повільний відступ колишньої влади.
Назар намагався відповідати не силою, а переналаштуванням. Він збирав вузькі наради, вимагав від кураторів вивчати легальний бізнес, шукати входи в нові компанії, не випускати з поля зору молодих ділків. Але його оточення було сформоване іншим часом. Люди, які ідеально працювали в умовах дефіциту й закритих кабінетів, погано розуміли відкриту конкуренцію. Вони звикли до контролю над потоками, а тепер потоки починали розгалужуватися, йти через щілини, які не можна було перекрити одним наказом.
У цьому й полягала трагедія Фарфора: він бачив зміни ясніше за багатьох, але не міг змусити власну систему змінюватися з тією самою швидкістю. Організм, який він створив, став надто великим і надто впевненим у собі. Він умів захищатися від облав, зрадників і конкурентів, але не вмів прийняти думку, що саме середовище більше не потребує колишнього посередника між дефіцитом і бажанням.
На папері все виглядало бездоганно. Але час, який раніше працював на нього, починав змінювати напрям. У середині вісімдесятих піднявся вітер реформ. Старі кабінети відчинялися, звичні начальники йшли, на їхні місця приходили люди, не пов’язані колишніми зобов’язаннями. Нова відкритість, економічні зміни, зародження приватного підприємництва — все це підривало основи, на яких стояла імперія Фарфора.
Він зрозумів загрозу раніше за багатьох. Його система була створена для стабільного закритого середовища з дефіцитом, жорсткою вертикаллю й недоступною інформацією. Коли рідкісні товари ставали доступнішими через кооперативи, злодійські канали втрачали монополію. Коли рішення почали обговорювати публічно, таємні відомості дешевшали. Коли влада перестала бути зосередженою в кількох кабінетах, стара мережа контактів утратила колишню силу.
Фарфор спробував пристосуватися. Він налагоджував стосунки з першими легальними підприємцями, пропонував захист, зв’язки й адміністративний ресурс в обмін на частку. Створювалися фірми, майстерні, кооперативи, які мали стати новим обличчям старої системи. Але всередині федерації зростав спротив. Старі авторитети не розуміли, навіщо злочинному світові перетворюватися на комерційну мережу. Вони вважали, що Назар зраджує поняття заради прибутку.
Особливо різко виступив Суворий — злодій старого гарту, який контролював величезні далекі території. Для нього закон був незмінним. Він казав, що Фарфор став бізнесменом, який використовує злодійський титул як вивіску, і забуває про обов’язок перед братвою. Навесні 1988 року на загальній сходці у великому місті Суворий публічно зажадав усунути Назара від керівництва федерацією.
Звинувачення звучали тяжко. Суворий наводив приклади співпраці з офіційними кабінетами, створення легальних підприємств, угод із підприємцями. Фарфор слухав мовчки. Коли йому дали слово, він не став заперечувати фактів. Він сказав, що світ змінився, і якщо злодійський закон не навчиться рухатися, то стане красивою надгробною плитою. Закон, за його словами, не повинен бути мертвою книгою. Він має лишатися інструментом виживання…
