Але гроші для Назара лишалися інструментом. Значна частина доходів поверталася в систему: на інформацію, на підтримку корисних людей, на допомогу сім’ям ув’язнених, на підкуп, на нові схеми. Особливу увагу приділяли кадрам. Потенційну людину перевіряли не лише на сміливість і спритність. Фарфора цікавили пам’ять, здатність мислити, витримка, уміння працювати в команді. Він цінував тих, хто бачив не один крок, а п’ять.
Молодих авторитетів учили не лише поняттям. Їм пояснювали основи економіки, психологію переговорів, устрій влади, методи збирання відомостей. Декого відправляли до закордонних партнерів, щоб переймати досвід. Мотивація будувалася не на постійному страху, а на частці в результаті. Чим краще працювала людина, тим більше отримувала. Це народжувало ініціативу й зменшувало безглузду жорстокість.
Контроль над територією Фарфор теж розумів інакше. Його люди не мали просто паразитувати. Вони надавали послуги, яких офіційна система не давала: діставали рідкісні товари, допомагали з житлом, влаштовували дітей до хороших навчальних закладів, знаходили лікарів, вирішували борги. Звісно, все це коштувало грошей і підпорядковувало людей, але для багатьох громадян така темна ефективність виглядала переконливішою за безкінечні черги й байдужі кабінети.
Інформаційна безпека стала головним щитом. Фарфор не прагнув упроваджувати своїх людей в органи з нуля. Він знаходив тих, хто вже працював у потрібних місцях, і розв’язував їхні особисті проблеми. Молодий слідчий отримував допомогу з квартирою. Чиновник — доступ до дефіциту. Співробітник закритої служби — лікування для дитини. Натомість вони ділилися відомостями не з ідеології і не завжди за гроші, а з вдячності, залежності й страху втратити невидиму підтримку.
До кінця десятиліття Назар часто дізнавався про рішення верхніх кабінетів раніше за виконавців. Це давало йому перевагу, яку неможливо було вибити грубою силою. Міжнародні зв’язки теж розширювалися: далекі мафіозні клани, дисципліновані синдикати, родинні структури з інших кримінальних середовищ — усі вони поступово налагоджували контакти з людьми Фарфора. Він розумів, що майбутнє організованої злочинності буде міжнародним, і готувався заздалегідь.
При цьому Фарфор не ідеалізував закордонних партнерів. Він вивчав їх так само, як колись вивчав портових вантажників. У родинних кланів він переймав уміння ховати бізнес за родинними зв’язками. У дисциплінованих синдикатів — дисципліну й багатоступеневу лояльність. В інших кримінальних груп — роботу з легальними компаніями й адвокатами. Але кожну практику він пропускав крізь власні умови. Те, що працювало в одному світі, могло провалитися в іншому, якщо сліпо перенести форму без розуміння суті.
Усередині імперії це називали школою Фарфора. Молодим кураторам пояснювали, що владу не можна копіювати механічно. Треба знати мову середовища, його страхи, його звички, його слабкі місця. У портовому місті люди залежали від вантажів і начальників складів. У промисловому центрі — від заводських норм і постачання. У далеких селищах — від транспорту й пального. Там, де інший бачив однакову злочинність, Назар бачив різні екосистеми.
Він вимагав звітів, але терпіти не міг порожніх цифр. Якщо куратор приносив відомості про доходи, Фарфор питав про людей: хто невдоволений, хто надто швидко багатіє, хто п’є, хто став часто зустрічатися з чиновниками, у кого захворіла дитина, хто може зірватися. Для нього статистика без людської підкладки була мертвою. Він розумів: провали починаються не з облави, а з маленької тріщини в чиїйсь лояльності.
Історій про його вплив ходило безліч. В одному великому далекому місті спалахнув конфлікт між місцевими й людьми з центру; вистачило одного дзвінка Фарфора, щоб обидві сторони сіли за стіл переговорів. У старому культурному місті готувалася операція проти союзника Назара; її скасували після того, як начальникові місцевого управління зателефонував чоловік, який представився від імені Фарфора. Він не погрожував і не пропонував грошей. Просто попросив переглянути рішення — і цього виявилося досить…
