Життя без прикрасВін замовк, зрозумівши, що сказав зайве.
— Що мені скоро, Миколо? — запитала я тихо.
Відповіді не було. У кухні було чути тільки маятник годинника із зозулею.
У дверях стояла Оксана, бліда, з мокрим обличчям. Її рука лежала на плечі Павла. Він дивився на мене величезними очима; червона куртка висіла мішком, помпон шапки з’їхав набік.
— Бабусю…
Павло кинувся через кухню, налетів на мене, обійняв за пояс і уткнувся носом у кардиган. Я опустилася на коліна на лінолеум і пригорнула його. Під долонями здригалися маленькі плечі. Від нього пахло мокрою вовною, яблуком і тим невловним дитячим запахом, який був мені рідним.
— Упізнала? — прошепотів він мені в плече.
— Упізнала, Павле. Одразу впізнала.
Потім було багато розмов, паперів, а сну майже не залишилося. Андрій Петрович ввічливо, без натиску пояснював Миколі, що тепер краще проїхати до відділку й дати пояснення там. Син усе ще стояв посеред кухні. Хризантеми він поклав біля герані на підвіконня. Я викинула їх лише через два дні; до того вони стояли там із гіркуватим вогким запахом.
Микола не кричав, не опирався. Уже біля дверей він обернувся до мене. Ні злості, ні сорому в його погляді я не побачила. Пізніше мені довго здавалося, що він був здивований: мати, якій стільки разів можна було сказати «Не муч очі», взяла папери й прочитала.
— Мамо, ти ж завжди мені вірила.
— Вірила. Тільки це була моя помилка, Миколо. Твоєї заслуги в ній немає.
Він вийшов.
Оксана залишилася в коридорі, притулившись до стіни. У кухню зайти не наважувалася. Павло сидів у мене на колінах і тримав рукав. Я подивилася на неї: без косметики, опухле, її обличчя здавалося зовсім дитячим.
— Ларисо Михайлівно… — Голос Оксани зірвався. — Я не вмію просити пробачення. І не прошу. Хочу тільки розповісти, як було. Можете мені не вірити.
— Розповідайте.
Вона зайшла й сіла на самий край табурета. Галина мовчки налила їй води.
— У вересні Микола сказав, що ви стали плутатися, втрачати пам’ять. Ніби починається хвороба, потрібен добрий догляд, а продаж квартири оплатить пансіонат. Показував відео: ви шукаєте окуляри, потім плачете. Не уявляю, як він це знімав. Дзвонив вашій лікарці, скаржився, що телефоном ви його не впізнаєте. Я йому вірила, Ларисо Михайлівно. Справді вірила. Одного не могла зрозуміти: навіщо таємниці? Чому не можна поговорити з вами, чому треба привезти й поставити перед фактом? Він відповідав, що ви засмутитеся, що у вас серце й нервувати не можна. — Вона ковтнула слину. — А потім я побачила в його телефоні листування з якоюсь людиною. Суми, строки, борг, відсоток… Там ішлося про дванадцять мільйонів. Він заборгував дванадцять мільйонів. Брав гроші на перевезення, на контейнери, вклав у якусь схему й втратив. Йому ночами дзвонили, а я вважала, що це робочі партнери.
— Коли ви зрозуміли, що відбувається?
— Сьогодні вночі. О третій годині знайшла Павла в коридорі з планшетом. Він бурмотів про бабусю, про пошту. Я забрала планшет, подивилася історію, побачила лист. І зрозуміла: мій восьмирічний син виявився чеснішим за нас, дорослих. Тоді ж хотіла вам подзвонити, усе сказати. Але Микола відібрав телефон. Він навіть не кричав, тільки дивився. Я його боялася. Господи, я давно його боюся — сама не помітила, коли це почалося.
Вона закрила обличчя долонями. Павло зліз із моїх колін, підійшов до матері й незграбно обійняв її за шию.
— Мамо, не плач, — серйозно сказав він. — Бабуся мене впізнала.
Оксана водночас схлипнула й засміялася. Потім дістала із сумочки телефон і поклала на стіл.
— Тут записи. Два тижні я записувала їхні нічні розмови. Для себе, мабуть. Щоб потім послухати й переконатися, що не вигадую, не божеволію. Заберіть, передайте поліції.
Наталія Денисівна обережно підняла телефон двома пальцями, немов крихку річ.
— Дякую, Оксано. Це допоможе.
Я підвелася й підійшла до неї, поклала руку на плече. Хотілося сказати, що зла не тримаю, що мені її шкода. Що ми обидві вірили людині, якій так хотілося вірити. Але вголос я сказала інше:
Поділіться враженням від історії
2Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Не хочеться вірити, але все можливо.
Опасность!! Предупреждение !!