Ступня провалилася в приховану нору або глибокий хід, схований під сухою травою. Тіло різко смикнулося вперед, рівновага зникла, і Марк із криком упав на землю. Удар був таким сильним, що на мить світ розсипався на окремі відчуття: різкий біль у щиколотці, гарячий пил у роті, удар носом, хрускіт десь поруч, дзвін у вухах.
Потім прийшов біль.
Він спалахнув у нозі так яскраво, що Марк забув про левицю. Щиколотку ніби стиснули розпеченими пальцями й викрутили. Він спробував сіпнутися, але біль лише посилився. З носа потекла кров, капаючи на суху землю. В очах усе пливло. Він закричав — голосно, розпачливо, без сорому, без спроби здаватися сміливим.
Коли перше запаморочення минуло, він побачив, що нога застрягла у вузькому глибокому ході. Земля довкола осипалася, але звільнитися не виходило. Марк обережно потягнув ступню на себе й одразу захлинувся новим криком. Біль прокотився ногою аж до коліна, змусив його вчепитися пальцями в траву.
Він зрозумів, що щиколотка пошкоджена. Наскільки сильно — не знав. Вона вже починала розпухати, шкіра натяглася, кожен рух відгукувався пекучою хвилею. У голові стало порожньо. Він більше не думав про дорогу, про табір, про власну дурість. Йому хотілося тільки, щоб поруч опинилася мама. Щоб вона сіла на землю, обійняла його, пригорнула до себе й сказала, що все скінчиться.
Сльози текли самі. Марк намагався дихати рівно, але дихання зривалося. Він почувався маленьким, безпорадним і зовсім самотнім посеред величезної чужої місцевості.
Теплий вологий дотик до обличчя змусив його здригнутися.
Спершу він вирішив, що це кров стікає по щоці. Потім дотик повторився — м’який, живий, обережний. Марк розплющив очі й побачив лев’ячу морду так близько, що вся його колишня паніка повернулася разом, але вже не дала сил навіть закричати.
Левиця стояла над ним.
Із землі вона здавалася величезною. Її голова затуляла частину світла, вуса тремтіли, дихання було теплим і важким. Марк бачив кожну складку довкола її очей, кожен рух носа, вологий блиск на язиці. Він заціпенів. Навіть якби нога не була затиснута, тікати він би не зміг: страх ніби прибив його до землі.
Але левиця не кинулася на нього. Не вишкірилася. Не вдарила лапою.
Вона знову лизнула його щоку…
