Вранці Марії Степанівні принесли повідомлення з місцевої служби. У ньому йшлося про скаргу на неналежне утримання худоби, майбутню перевірку й можливе вилучення корови. Маша відразу зрозуміла, хто стояв за цією брехливою скаргою: Кирило методично намагався позбавити її всього, на чому трималося її життя.
Наступного дня з’явився перевіряльник із текою. Він побіжно оглянув хлів, невдоволено прицмокнув язиком і заявив:
— Я складу акт про порушення й вимагатиму розглянути питання про вилучення корови.
Марія Степанівна затулила собою двері.
— Тільки через мене. Ластівку я не віддам.
Перевіряльник не став продовжувати суперечку на місці й поїхав. Але тиск не припинився. На цілий день у хаті зникло світло — нібито сталася аварія. Потім листоноша повідомив, що виплату пенсії затримують. Далі трактор, яким керували люди Кирила, буцімто випадково зачепив і розтрощив частину паркану, а наступної ночі хтось повипускав курей і порозганяв їх по городу.
Кожна капость сама по собі здавалася дрібницею, але разом вони крок за кроком відбирали в Маші спокій. Уночі їй ставало страшно: вона була сама проти міського чоловіка з грошима й зв’язками. Уранці жінка однаково вставала, йшла годувати худобу й бралася до звичних справ.
Село притихло. Люди жаліли вдову, але відкрито підтримати її боялися. Усім здавалося, що багатий родич сильніший за літню жінку. Незабаром Кирило знову з’явився, цього разу без юриста, сів за кухонний стіл і заговорив по-свійському:
— Тітко Машо, навіщо ви впираєтеся? Візьміть гроші й доживайте без клопоту.
Він поклав перед нею товсту пачку купюр, стягнуту гумкою.
— Тут на спокійну старість вистачить. Погоджуйтеся.
Маша перевела погляд із грошей на його самовдоволене обличчя.
— Цей дім не продається, Кириле. І совість моя теж. Забери гроші, не ганьбися.
Він різко згріб пачку зі столу.
— Я хотів по-доброму. Тепер сама винна, стара.
Тим часом Ластівка слабшала. Молоко зникло зовсім, корова майже не їла й увечері з тим самим розпачем дивилася на горище. Маша гладила її по теплій шиї й шепотіла: «Потерпи, рідна. І я потерплю. Недарма Паша казав про те, що сховане нагорі».
Якось без запрошення зазирнув ветеринар Богдан. Після огляду він підтвердив, що Ластівка страждає від постійного стресу й помітно ослабла. Ідучи, Богдан затримався біля хвіртки.
— Тримайтеся, Маріє Степанівно. Усе село знає, що робить Кирило. Ви не одна.
Маша вдячно кивнула. Прості слова ненадовго послабили тугий вузол тривоги. Уночі вона, як і раніше, сиділа поруч із Ластівкою, а та опускала важку голову на плече господині, ніби намагалася її втішити.
Одного разу біля хвіртки зупинився незнайомець. Озирнувшись, він підійшов і заговорив упівголоса:
— Не лякайтеся. Я раніше жив по сусідству з Кирилом у місті. Він і мою матір обманом виселив із квартири. Таких, як ви, багато. Не мовчіть.
Незнайомець сунув їй у долоню клаптик паперу із записаним номером і поспішив геть. Марія Степанівна сховала записку. Тепер вона зрозуміла, що від Кирила постраждала не лише вона. Отже, він оббирав і інших, а його впевненість трималася тільки на чужому страхові.
Перед іконами вона попросила сил не для себе, а для правди. Дім вони з Павлом ставили власними руками й не для того, щоб тепер чужа людина пустила його під бульдозер.
У четвер на подвір’я вбігла зблідла Лариса.
— Машо, завтра Кирило приїде з юристом і лікарем із міста. Хочуть тебе оглянути. Кирило погрожує, що в разі відмови спробує домогтися примусового обстеження й опечатати дім. До їхнього приїзду лишилася одна ніч. Більше не можна зволікати.
Марія Степанівна довго мовчала. Потім повільно підвела голову, і в заплаканих очах з’явилася та сама впертість, яку вона завжди бачила в Павлові…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
