Життя без прикрасНа лінії запала пауза.
— Можливо.
Заплющивши очі, Максим обмірковував відмову. Тепер підстав для неї було більше: у порту небезпечний вантаж залишався за дверима контейнера, тут у будівлі перебували озброєні люди. Дружок знаходив запахи. До штурмової роботи в поліції його ніхто не готував.
— Попереду групи він не піде, — сказав Максим.
— Про це ніхто й не просить.
— Якщо обстановка зміниться, я забираю його.
— Домовилися.
— Надішли координати.
Через двадцять хвилин старий позашляховик уже їхав трасою на південь. На сусідньому сидінні Дружок тримався спокійно, зібрано. Худе цуценя з розплідника в ньому тепер було важко впізнати: доросла німецька вівчарка з широкими грудьми, густою темною шерстю, уважними бурштиновими очима. Лише легка кульгавість нагадувала, чому колись його визнали непридатним.
Що ближче вони під’їжджали, то більше ставало поліцейських машин. Торговельний центр оточили, покупців вивели до сусідніх кварталів, рух на кількох вулицях перекрили. Над сиренами лунали команди з гучномовців; згори долинав гул вертольотів новинних служб.
Біля командного пункту Максим припаркувався. Назустріч вийшов сам Лісовський, з таким обличчям, наче всю ніч не спав.
— Радий, що ви дісталися.
Максим відповів коротким кивком. Глузувань цього разу не було. У порту капітан дивився на Дружка як на сумнівного собаку цивільної людини; зараз у його погляді вгадувалося майже полегшення.
Схема паркінгу лежала на капоті поліцейського позашляховика. Лісовський провів пальцем по першому поверху.
— Перемовникам сказали про чотири пристрої. Поки що це лише слова підозрюваних. Їх може виявитися менше, а може — більше.
— Де заручники?
— Переважно на четвертому рівні. Сходи й північна рампа під контролем озброєних людей.
— Отже, наша робота обмежується першим поверхом.
— Так. Ви знаходите ймовірні пристрої, передаєте координати. Далі рішення ухвалюють фахівці.
Андрій підійшов із рацією.
— Хибні позначення вже були. Один собака сів біля машини, у якій стояла каністра з пальним. Інший реагував біля технічної кімнати з хімікатами.
Максим подивився на в’їзд. У глибині блимали аварійні лампи, звідти ж лунали автомобільні сигналізації.
— Нехай нам ніхто не заважає. Потрібен простір.
— З вами піде лише Коваленко, — кивнув капітан. — Решта чекає тут.
Робоча шлейка відразу змінила поведінку Дружка: пес зрозумів, навіщо його привезли. Біля входу Максим присів перед ним.
— Без геройства, домовилися? — Дружок дивився на господаря. — Наше завдання — шукати.
Усередині запахи відчувалися майже фізично: бензин, гума, пил, вихлопи робили повітря важким. У кількох машин стирчали відчинені двері; одна безперервно вила. Червоне світло аварійних ламп відбивалося на бетонних колонах.
— Ось у такій обстановці собаки й губляться, — неголосно сказав Андрій.
Максим дав довгому повідцю вільно витягнутися.
— Шукай.
Опустивши носа, Дружок почав повільно перевіряти простір біля автомобілів. Від шуму він не відступав. Коли сигналізація раптом перейшла на різкіший тон, лише підняв голову — і повернувся до пошуку.
За гордістю в Максима невідступно йшла тривога. Пів року тому Дружок не витримав би тут і десяти секунд. Тепер він продовжував працювати.
За кілька хвилин пес затримався біля сріблястого седана. Обійшов його ззаду, повернувся до лівого заднього колеса. Сів.
— Перша точка. — Максим підняв руку.
Андрій наблизився, не торкаючись автомобіля.
— Покажи точніше.
— Колісна арка, — вказав Максим.
— Можлива перша закладка, — передав Андрій по рації. — Сріблястий седан у секторі А3.
За зовнішнім периметром підтвердили, що повідомлення отримали. Пошук продовжився. Наступний пристрій Дружок знайшов біля сміттєвого контейнера поблизу ліфтів; третій — за шафою з пожежним обладнанням поруч із бетонною колоною. Позначав він однаково: перевіряв запах, відступав на крок і спокійно сідав.
Максим спостерігав за цією спокійною роботою. Пес більше не намагався кожною дією заслужити право уникнути покарання. Він шукав — і дедалі ясніше ставало, як далеко позаду залишилося налякане цуценя.
— Три, — сказав Андрій. — Якщо нам сказали правду, залишилося знайти один.
Проте четвертого позначення не було. Дальню частину першого рівня перевірили безрезультатно, повернулися до центральних опор — там теж нічого. По рації повідомили, що переговори йдуть дедалі гірше: один із підозрюваних погрожував вибухом, якщо поліція підніметься до верхніх поверхів.
— Скільки часу вам іще потрібно? — запитав Лісовський по зв’язку.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.