Життя без прикрас— Коваленку?
У глибині двічі глухо вдарив метал. Андрій з’явився біля виходу.
— Панель стоїть надто близько. Задня стінка фальшива.
Про час більше не говорили. Кілька ящиків швидко винесли, звільняючи прохід; один фахівець приніс монтувальний ломик. Дружок залишався біля Максима незвично спокійним, немов своє завдання вже виконав.
Андрій увів кінець інструмента у вузьку щілину між алюмінієвими листами.
— Обережно, — зупинив його технік. — Якщо за ними вантаж, який ми шукаємо, ми не знаємо, як він закріплений.
Андрій припинив роботу. Викликаний фахівець із вибухових пристроїв оглянув конструкцію, коротко вказав, що робити, і дозволив розкриття. Лист не піддавався; лише з третьої спроби він відійшов від кріплень, неприємно скрегочучи. За ним виявилася темна порожнина завширшки приблизно півтора метра.
Андрій посвітлив туди ліхтарем і кілька секунд не промовляв ані слова.
— Що побачили? — запитав Лісовський.
Відповіді не було.
— Коваленку, — знову покликав капітан.
Андрій повільно відступив. Обличчя його стало серйозним.
— Сектор закрити. Нікого не випускати.
Лісовський ступив до нього.
— Що знайшли?
— Сумки. Багато.
Тепер фахівці рухалися набагато обережніше. Першу сумку освітили, не торкаючись її: усередині лежали щільно упаковані прямокутні брикети в захисній оболонці.
Капітан узяв рацію. Заперечень більше не було.
— Усім: сектор чотири не відкривати. Рух не відновлювати, повторюю. Виставити другий периметр. Негайно викликати спеціальну групу.
Вийшовши з контейнера, Андрій зупинився перед Максимом. Уперше за цю ніч на його обличчі з’явилася ледь помітна усмішка.
— Три собаки із сертифікатами пройшли поруч.
Максим подивився на Дружка.
— Їхньої провини немає. Запах навмисно приховували всіма способами. Але цей знайшов.
Лісовський підійшов уже без колишнього поспіху. Роздратування майже зникло. Він подивився на пса, що трохи накульгував, потім перевів погляд на Максима.
— Гончаре, визнаю: вашу собаку я оцінив неправильно.
— Ви просто побачили лапу раніше, ніж собаку, — спокійно відповів Максим.
Капітан хотів продовжити, але фахівець покликав його всередину. Максим відвів Дружка подалі від небезпечного вантажу й присів біля нього.
— Добре попрацював.
Пес тицьнувся носом йому в плече. Решта побачила в його роботі виявлення небезпечного вантажу; Максим більше думав про корабельний сигнал. Дружок почув звук, який раніше міг його зламати, злякався, а потім повернувся до пошуку. Страх залишився з ним, але тепер пес умів проходити крізь нього. Максим знав, чого варте це вміння.
Через кілька годин вони їхали назад у своє місто. Розмовляти з журналістами Максим відмовився, а Андрія попросив без потреби не називати його імені. Хотілося додому.
Дружок спав на пасажирському сидінні, поклавши голову на край центральної консолі. Максим кілька разів поглянув на нього. Люди, впевнені у власному професіоналізмі, визнали цього пса нездатним до роботи; від них його довелося рятувати. А він потім знайшов те, що вислизнуло від дорогих, бездоганно підготовлених собак.
Майже три місяці після тієї ночі в порту минули спокійно. Максим уже сподівався, що більше виїжджати на пошуки їм не доведеться. Посеред звичайного ранку на кухні вистигала кава, а Дружок лежав біля балконних дверей, ліниво розглядаючи сонячну смугу на підлозі. Зателефонував Андрій. Колишньої обережності в його голосі Максим не почув.
— Максиме, нам дуже потрібен Дружок.
— Що сталося?
Крізь телефон долинали сирени.
— Взяли заручників. Підозрювані кажуть, що будівлю заміновано.
Надія на те, що порт залишиться єдиним винятком, зникла. Максим поставив кухоль.
— Де це?
— Багаторівневий паркінг біля торговельного центру. Кілька озброєних людей замкнулися нагорі. Цивільні залишилися всередині.
— Багато людей?
— Точно поки не знаємо. Кілька десятків.
Максим поглянув у бік балконних дверей. Дружок уже стояв. Навряд чи він розумів розмову, зате зміну в голосі господаря вловив одразу.
— Поліція там?
— Так, усі на місці, перемовники теж. Але справа не лише в заручниках. Вони стверджують, що на першому рівні встановили чотири пристрої. Кажуть, можуть дистанційно підірвати опори. Якщо не блефують, частина паркінгу може обвалитися.
Максим нічого не відповів, і Андрій продовжив:
— Роботи всередину не проходять: на пандусах машини, будівельне сміття, бетонні блоки. Наші собаки вже пробували шукати. Там без упину виють сигналізації, пахне бензином і димом, стоять розбиті автомобілі. Перешкод надто багато.
— Тому тобі потрібен Дружок?
— Так.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.