Життя без прикрасНарешті Дружок подивився на нього.
— Уже все. Ми не в тому сараї. Тут тебе ніхто не зачепить, — продовжив Максим.
Кожну фразу пес зрозуміти не міг, зате голос знав. Обережно підвівся, ступив раз, іще раз і торкнувся носом долоні. Максим погладив його шию.
— Так, добре.
Позаду капітан заговорив уже без рації, з колишнім роздратуванням.
— Гончарю, час спливає.
— Відкривайте порт без нас, якщо потрібно, — відповів Максим, не обертаючись.
Лісовський більше нічого не сказав. Дружок глибоко втягнув повітря й сам нахилився до асфальту. Максим першим помітив, що обнюхування змінилося: пес уже не метався в тривозі, а шукав.
— Готовий, — сказав він. Дружок ступив уперед. — Шукай.
Пес різко звернув праворуч і повів господаря до холодильних контейнерів. Тут рибою й дизелем пахло ще сильніше. Андрій глянув на годинник: до відкриття сектора залишалося менше десяти хвилин.
Дружок ішов зосереджено, без зайвих рухів. Низько, але рівно тримав хвіст, носа майже не піднімав від землі. Недавнє тремтіння й спроба відповзти залишилися позаду. Максим ішов за ним, дозволяючи повідцю ковзати між пальцями, й на годинник не дивився.
— Сім хвилин, — тихо повідомив Андрій.
Біля службової машини трохи віддалік Лісовський роздратовано говорив по рації. Адміністрація вимагала рішення: кожна година простою затримувала вантажі, порушувала графіки, приносила збитки й невдоволення десятків компаній. Для неї перевірка все ще спиралася на непідтверджені відомості.
Максимові залишалися хвилини, за які Дружок міг підтвердити здатність працювати тут — або поїхати додому звичайним собакою. І повернення без знахідки його не лякало. Ніщо в їхньому житті від цього не знеціниться. Пес не повинен рятувати порт, відпрацьовувати триста доларів чи переконувати Мельника у своїй правоті. Для Максима він уже зробив достатньо.
Перший холодильний контейнер Дружок проминув, другий обійшов із двох боків. Біля третього затримався: рибний запах був такий густий, що Максим відчував його за кілька метрів. Пес кілька разів вдихнув глибше, а потім відвернувся.
— Не тут, — сказав Максим.
Андрій насупився.
— Точно?
— Потрібний запах утримав би його на місці.
Вони пішли далі. Четвертий контейнер мав звичайний вигляд: облуплена біла фарба, два важкі замки на дверях, вантажний номер збоку. Неголосно гуділа холодильна установка. Дружок минув двері, і Максим уже вирішив, що вони рушать далі.
Але пес зупинився, відступив на два кроки, підвів голову й сів перед дверима. Не гавкнув, не пошкрябав метал — тільки нерухомо дивився.
Максим підняв руку.
— Позначає.
Андрій одразу взяв рацію.
— Можлива знахідка. Західна лінія, холодильний сектор, контейнер чотири.
Лісовський підійшов майже бігцем.
— Ви впевнені?
Максим присів поруч із Дружком, який і далі дивився на двері.
— Достатньо, щоб перевірити всередині.
— Мені потрібен ваш ступінь упевненості.
— Він сів, капітане. Так він показує джерело.
— Тут усюди риба.
— Тому ваші собаки й могли пройти повз.
Капітан стиснув губи.
— Або він уперше потрапив у порт і позначив холодильник із рибою.
— Вікторе, час спливає, — втрутився Андрій. — Швидше перевірити, ніж далі сперечатися.
Лісовський глянув на годинник і різко махнув технікам.
— Відкривайте.
Спершу приладами перевірили зовнішню поверхню. Потім техніки перерізали пломбу, зняли замки. Максим відвів Дружка назад. Коли відчинили важкі двері, назовні ринули холод і різкий запах зіпсованої риби; співробітники скривилися навіть за кілька метрів.
Усередині стояли дерев’яні ящики та пластикові ємності з льодом. Верхні ряди займала заморожена риба. Капітан кілька секунд дивився на вантаж, а тоді повернувся до Максима.
— Ось вам результат. — Максим промовчав, і Лісовський продовжив: — Риба в рибному холодильнику. Вибухівки немає.
Повідець знову натягнувся: Дружок рвався вперед.
— Зачекайте, — сказав Максим.
— Гончаре, ваші хвилини скінчилися, — роздратовано зітхнув капітан.
— А він і далі позначає.
Ніс Дружка був спрямований за ящики, углиб контейнера. До самої риби він не тягнувся. Андрій увімкнув ліхтар.
— Подивлюся.
Він заліз усередину, обережно переступаючи між ящиками. За ним пішов один співробітник. Ззовні було чути, як вони пересувають пакунки.
— Вантаж заповнює весь простір, — сказав другий фахівець ізсередини.
— Ні, — заперечив Андрій.
— Чому ні?
— Порівняй зовнішню довжину з тим, скільки місця всередині до задньої стінки.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.