Життя без прикрасПес пішов уздовж дальньої стіни й зупинився біля масивної бетонної колони. Максим чекав, що він сяде, але Дружок залишився стояти. Шерсть на спині піднялася, почувся тихий низький гаркіт. Дивився він за колону. Це була не реакція на вибухівку.
— Андрію, відійди назад, — прошепотів Максим.
Майже безшумно з тіні з’явився чоловік. Поверх темної куртки був одягнений розвантажувальний жилет, у руках — гвинтівка. Максим устиг побачити зброю раніше за обличчя. Підготовка спрацювала швидше за думку: він ступив убік і потягнувся до кобури. Відстань була надто малою, а ствол уже піднімався.
— Назад! — крикнув він Андрієві.
Дружок опинився між ними, перш ніж хтось зробив другий крок. Команди нападати не було. Максим ніколи не вчив його повноцінного затримання, свідомо уникав підготовки собаки до нападу. Усі місяці занять були присвячені пошуку, витримці й довірі. Але зараз пес побачив загрозу господареві й кинувся вперед.
Важким тілом Дружок ударив чоловіка в груди й плече. Той похитнувся; гвинтівку підкинуло, оглушливий постріл пішов у бетонну стелю. Гуркіт прокотився паркінгом.
Максим очікував найгіршого. Ще недавно від такого звуку Дружок міг завмерти, нездатний рухатися. Зараз він не відступив. Чоловік упав на спину, випустивши гвинтівку.
Максим одразу опинився поруч, ногою відкинув зброю й притиснув підозрюваного до підлоги.
— Руки! Лежати, не рухатися!
З іншого боку підбіг Андрій. На зап’ястках затриманого він затягнув пластикові стяжки. Кілька секунд здавалися майже беззвучними, хоча автомобільні сигналізації продовжували завивати.
Дружок стояв біля Максима. Шерсть іще настовбурчувалася, але на людину, що лежала, він не кидався, кусати не намагався — спостерігав. Максим поклав руку йому на шию.
— Усе добре. До мене.
Пес одразу відступив.
— Він урятував тобі життя, — важко видихнув Андрій.
— Дай спочатку переконатися, що з ним усе гаразд.
Максим швидко оглянув Дружка: крові не було, рухався він нормально, куля пішла вгору. Лише після цього Максим відчув, як сильно тремтять його власні пальці.
— Що у вас сталося? — пролунав голос Лісовського. — Ми чули постріл.
Андрій підніс мікрофон.
— Один підозрюваний спустився на перший рівень. Ми його затримали. Був один постріл, у стелю. Усі цілі.
— Негайно повертайтеся.
Максим подивився на собаку. Дружок уже обнюхував підлогу біля затриманого.
— Зачекай.
Біля скинутого жилета пес зупинився. Гарчати він перестав, відступив на крок. Сів.
Максим завмер; Андрій теж одразу зрозумів позначення.
— Четвертий.
— Схоже на те, — відповів Максим.
Жилет лежав менш ніж за три метри від того місця, де впав чоловік. Звичайне на вигляд тактичне спорядження — кишені, підсумки.
— Можливий четвертий пристрій у жилеті затриманого, — повідомив Андрій фахівцям. — Без групи знешкодження нікому не підходити.
— Прийнято. Відступайте до позначеної безпечної точки.
Покликавши Дружка, Максим почав відходити. Четверту закладку шукали біля машин і колон, а вона була при людині. Можливо, чоловік збирався перенести її або використати залежно від того, як підуть переговори.
Біля входу їх зустрів капітан.
— Ви не поранені?
— Ні.
Лісовський перевів погляд на Дружка.
— А собака?
— Теж цілий.
— Добре.
На псові капітан затримав погляд довше, ніж зазвичай. У цій короткій відповіді Максим почув непідробне полегшення.
За кілька хвилин до жилета підійшли фахівці. Припущення підтвердилося: в одному з підсумків був саморобний пристрій із дистанційним керуванням. Усі чотири ймовірні закладки знайшли. Нагорі, однак, досі залишалися заручники й озброєні люди.
За зовнішнім периметром Максим дав Дружкові води. Той пив спокійно, ніби нічого незвичайного не сталося. Сам господар так швидко заспокоїтися не міг. Сидячи на бордюрі поруч із позашляховиком, він повертався думками до останніх секунд: ствол, що піднімається, постріл, Дружок у повітрі.
Колись цуценя заплющувало очі, щойно до нього простягали руку. Сьогодні саме кинулося на озброєну людину. Захвату Максим не відчував. Його лякало, як легко все могло обернутися інакше.
Андрій підійшов і сів поруч.
— Думаєш, дарма привіз його?
— Ти з усіма так вгадуєш? — Максим подивився на друга.
— Тільки з тими, з ким ділив казарму.
Максим помовчав.
— Я собі обіцяв: його життя не стане продовженням моєї служби.
— Воно й не стало.
— Кілька хвилин тому в нього могли вистрілити.
— У тебе теж.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.