Життя без прикрасАндрій глянув на Дружка, який лежав біля Максимової ноги.
— Можливо. Але тебе він обрав ще в розпліднику. А все інше ви, як на мене, вже обираєте разом.
Максим не відповів. Біля командного пункту почався рух: кілька співробітників швидко попрямували до паркувального майданчика, Лісовський віддавав розпорядження по радіо.
— Починають. — Андрій підвівся.
Переговірники повідомили: підозрювані, що залишилися, нервували після зникнення свого товариша. Поліція могла змінити план. Знайдені на першому поверсі чотири пристрої давали фахівцям змогу зайнятися знешкодженням, а тактичній групі — підготовкою звільнення людей.
Максим залишився надворі. Їхня з Дружком робота закінчилася; йти далі йому не хотілося. Тепер діяла поліція.
Сорок хвилин очікування тягнулися болісно. З будівлі час від часу долинали короткі команди. Одного разу пролунав різкий хлопок. Дружок напружився, підняв голову, і Максим поклав долоню йому на спину.
— Усе нормально.
Пес подивився на господаря й знову вклався. Ці слова допомагали вже обом. Раніше Максим промовляв їх для наляканого Дружка; тепер, заспокоюючи його, заспокоювався сам.
— Заручники виходять південними сходами, — повідомили по радіо.
Біля командного пункту пожвавилися. Вийшли кілька жінок із літнім чоловіком, слідом — родина з двома дітьми. За ними з’являлися інші; поліцейські швидко спрямовували їх за захисну огорожу. Максим рахував мовчки: десять, двадцять, понад тридцять.
Нарешті повернувся Андрій.
— Усе, вивели останніх.
— Є постраждалі?
— Кілька людей зазнали легких травм у тисняві. Серйозних травм немає. Підозрюваних затримали.
Максим на кілька секунд заплющив очі. Напруження лише тепер почало слабшати. Дружок підвівся, торкнувся мордою його долоні.
— Так, приятелю. Їдемо додому.
Непомітно поїхати, як із порту, не вдалося. Біля в’їзду вже стояли телевізійні машини, гелікоптер новинної служби кілька разів пролетів над паркувальним майданчиком. Хтось сфотографував Максима з Дружком, коли вони виходили з темної будівлі після виявлення четвертого пристрою.
Вечірній випуск місцевих новин показав цю фотографію. На ній високий чоловік, одягнений просто й у темне, ішов поруч із великою німецькою вівчаркою. Під час ходьби собака трохи припадав на задню лапу, а чоловік тримав руку на його спині. Ніхто не усміхався, і від цього кадр справляв особливо сильне враження.
За багато кілометрів від паркувального майданчика цей кадр побачив Мельник. У своєму кабінеті в розпліднику він дивився телевізор і спершу навіть не впізнав собаку. Диктор говорив про німецьку вівчарку, яка допомогла знайти чотири небезпечні пристрої й запобігти можливій катастрофі.
Коли Дружка показали великим планом, Мельник повільно подався вперед. Викривлена ліва лапа, бурштинові очі — те саме цуценя, за яке він без жалю попросив триста доларів.
— Фахівці називають здібності Дружка винятковими, — говорив диктор. — За їхньою оцінкою, він упорався із завданнями, які раніше викликали труднощі у професійно підготовлених службових собак.
Мельник завмер.
Наступного ранку Максима раніше, ніж зазвичай, розбудив телефон. Ані кошмар, ані шум за вікном, ані звичне внутрішнє напруження — безперервна вібрація на кухонному столі. Перш ніж відповісти на дзвінок, він довго розглядав екран: пропущені від Андрія, двох незнайомих номерів, одного місцевого телеканалу. Повідомлення зводилися до прохань журналістів поговорити про Дружка.
Максим вимкнув звук, перевернув телефон екраном донизу. Біля балконних дверей Дружок спостерігав за дворовими голубами. Новини, фотографії, слово «герой» нічого для нього не змінювали. Максимові це подобалося.
Він зварив каву, наповнив миску кормом і лише потім увімкнув телевізор. Показували паркувальний майданчик, поліцейські машини, звільнених людей і ту саму фотографію. Ведучий розповідав про собаку з вродженою вадою лапи, який двічі знайшов небезпечні матеріали у складних умовах. До власного імені Максим слухати не став — вимкнув телевізор.
За годину зателефонував Андрій.
— Новини дивився?
— На жаль.
— Твою біографію вони вже розшукали.
Максим заплющив очі.
— Чудово.
— Колишній спецпризначенець, медкомісія, нагороди. Звичайний набір.
— Звичайний для кого?
— Для журналістів. Їм потрібен зрозумілий сюжет.
Подивившись на Дружка, Максим відповів:
— Нехай тоді собакою займаються.
— Ним і займаються. Але я телефоную ще з одного приводу.
— З якого?
— Лісовський хоче офіційно поговорити про подальшу роботу Дружка.
Максим одразу напружився й відрубав: «Ні». Андрій заперечив, що ще не договорив.
— Це неважливо, — сказав Максим.
— Послухай. Забрати його в тебе ніхто не пропонує. Хочемо провести спеціальне оцінювання, можливо, сертифікувати. Його здібності справді рідкісні.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.