Життя без прикрасАндрій замовк.
— Я розумію.
— Тому мені й не потрібно, щоб після двох вдалих операцій його викликали через будь-яку проблему.
— Добре. Але на зустріч хоча б приїдь.
— Навіщо?
— Сам почуєш, що пропонують. Краще, ніж сперечатися зі мною телефоном.
Максим зітхнув.
— Коли?
— Завтра вранці.
Згоди на роботу він не обіцяв, проте приїхав. У невеликій конференц-залі поліції на нього чекали Андрій, Лісовський і жінка років п’ятдесяти. Вона представилася докторкою Оксаною Бондар, фахівчинею з поведінки та підготовки службових собак. Дружок уклався поруч із Максимом.
— Гончарю, одразу обмовлю головне, — почав капітан. — Робити вашого собаку власністю відомства ніхто не збирається.
— Уже непогано.
— Нам потрібна незалежна оцінка його здібностей.
Бондар розкрила теку.
— Я вивчила записи обох операцій. Саме виявлення мене цікавить менше, ніж робота Дружка в середовищі зі сторонніми запахами.
Максим подивився на неї уважніше.
— Що ви хочете перевірити?
— Чисту цільову пробу більшість собак знаходять добре. Але в реальних умовах десятки запахів конкурують між собою. На записах видно: Дружок вирізняє слабке джерело серед пального, риби, хімікатів, побутових запахів.
— Це я давно помітив.
— Отже, розумієте, чому ми хочемо провести випробування.
Максим погладив собаку по шиї.
— Перевіряйте. На постійну службу я його не віддам.
— Справедлива умова, — кивнув Лісовський.
У наступні тижні Дружка перевіряли на великих складах, порожніх парковках, поруч із автомобілями з увімкненими двигунами, у тренувальних приміщеннях. Де лежить цільовий зразок, Максим іноді знав, іноді — ні. Під час частини випробувань поблизу розміщували джерела сильних запахів, що відвертали увагу.
Помилки траплялися рідко. Важливішим було те, що тепер після помилки Дружок не лякався. Якщо обирав хибний напрямок, Максим спокійно повертав його до початку. Ні різких команд, ні покарання не було.
— Найдивовижніше в ньому навіть не чуття, — якось сказала Бондар. — Вам він довіряє більше, ніж власному страху.
Максима ці слова зачепили несподівано сильно. Увечері вдома він довго до них повертався. Можливо, довіра й була основою всього, що сталося, — важливішою за талант, породу, вдалий збіг обставин.
У перші дні у квартирі Дружок боявся рухатися: раніше хибний крок міг закінчитися покаранням. Максим не позбавив його цього страху відразу. Він раз у раз показував, що поруч із ним помилка не обертається катастрофою. Поступово пес дозволив собі пробувати, вчитися, ризикувати.
У цьому Максим упізнавав себе. Після звільнення він теж жив так, ніби однією помилкою можна зруйнувати все, що залишилося. Відмовлявся від зустрічей, роботи, стосунків: не починати здавалося безпечнішим, ніж знову втратити. З Дружком доводилося робити невеликі кроки — виходити з квартири, їздити за місто, розмовляти з людьми. Рішення тепер стосувалися не лише його самого.
Після одного з тренувань Оксана Бондар передала Максимові документи з остаточними результатами. Усміхнувшись, вона пояснила:
— Пошук він виконує на рівні професійних собак, які працюють у підрозділах виявлення. А з деякими завданнями справляється краще за середній рівень.
— Що з лапою? — Максим подивився на Дружка.
— Ідеальною вона вже не стане. Тривале патрулювання я б виключила, як і завдання зі стрибками чи затриманням. Але якщо йдеться про пошук із контрольованим навантаженням, ця вада не критична.
Лісовський, який стояв поруч, запропонував оформити Максима й Дружка як цивільну допоміжну команду.
— Виїжджатимете на запит, — додав він, — і лише тоді, коли самі погодитеся.
Максим не поспішав відповідати. Повернення до колишнього життя не буде — це він уже знав. Але тепер думка про те, що його зовсім не обов’язково повертати, не здавалася йому неможливою. Замість нього могло з’явитися інше.
— Ми займаємося лише пошуком.
— Лише пошуком, — підтвердив Лісовський.
— Перш ніж погоджуватися на операцію, я маю отримати всю попередню інформацію.
— Згоден.
— І коли я скажу, що Дружок закінчив, ніхто не вимагатиме продовження.
— Домовилися. — Капітан простягнув руку.
Максим відповів на рукостискання. Здібності Дружка тепер були визнані офіційно — того самого пса, якого ще цуценям визнали непридатним.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.