Життя без прикрасЛейтенант узяв аркуш. Поки читав, утома зникла з його обличчя; воно стало кам’яним.
— Це дитина вам розповіла?
— Так.
— У присутності психолога він зможе розповісти те саме?
— Зможе.
— Зачекайте тут. Покличу слідчу.
До мене вийшла Надія Василівна — повна коротко стрижена жінка років п’ятдесяти. Від її голосу хотілося стати струнко. Вона дала мені договорити, перегорнула принесені папери й лише потім відкинулася на спинку стільця.
— Де зараз ваша мати й решта?
— У круїзі, на лайнері. Їхнє повернення до порту заплановане на п’ятницю, на пів на дев’яту ранку.
— Добре. Навіть дуже. З корабля їм нікуди подітися, а після повернення все одно пройдуть перевірку. Заяву ми приймаємо. Записи торговельного центру запросимо сьогодні. З хлопчиком поговорить психолог, сусідів теж опитаємо. Якщо ваші слова підтвердяться… Судячи з вас, підтвердяться. Тоді зв’яжемося з колегами в порту.
— А як бути із сестрою? З її чоловіком?
— З’ясовуватимемо. Знала сестра, що розраховуються чужою карткою, і користувалася цим — одна розмова. Не знала — інша. Зараз не загадуватимемо.
Після відділку я надовго залишилася на лавці. Під сонячним світлом по асфальту ходили голуби. Навколо минав звичайний вересневий день, а в мене всередині наче все переставили місцями.
Через пару годин, уже ввечері, на екрані телефона з’явилося мамине ім’я. Мабуть, лайнер підійшов до Трабзона й з’явився зв’язок. Я дивилася на виклик, згадуючи пораду Ксенії: уперше не відповідати, дати їм понервувати. Телефон додзвонив без мене.
Минула хвилина — і від мами надійшло повідомлення: «Ірино, чому карткою не можна розрахуватися? Що з нею?» Ще за хвилину вона написала знову: «Це ти її заблокувала? Ти при своєму розумі? До цієї картки в нас прив’язаний корабельний депозит».
Я засміялася вголос. Вони не обмежилися купівлею круїзу: до моєї картки був прив’язаний іще й бортовий рахунок. Коктейлі, ресторанні вечері — платити за все це теж мала я.
Мишко забрав у неї пластик, але для депозиту на кораблі він і не був потрібен. Вистачало даних, уведених під час реєстрації. Тому зникнення вона не помітила. Може, й відкривала сумку — тільки навіщо перебирати кожну кишеньку, коли ти на сьомому небі, у морі, та ще й із балконом?
Повідомлення залишилися без відповіді. Після мами зателефонувала Марина. Я пропустила і цей виклик, і наступний мамин, і ще один від сестри. Але коли висвітився незнайомий номер, відповіла. Телефонував Рома.
— Іро, чуєш, розблокуй уже картку, — почав він без привітання. — У нас тут сорок тисяч на рахунку. Із ресторану не випускають, ганьба якась. На вечерю тепер навіть дітям вхід закрили.
— Ти знаєш, Ромо, хто оплатив вам подорож?
— За словами твоєї матері, гроші були від тебе.
— Я нічого не давала.
Він помовчав.
— Це як?
— Вона взяла мою картку з моєї квартири. Украла. А Мишка залишила там самого.
Цього разу Рома мовчав довше. Заговорив він уже тихіше.
— Послухай, я цього не знав. Марина сказала, теща за все заплатила. Ну, я й вирішив, що в неї щось назбиралося. Іро, я ж не знав.
— Тепер знаєш.
— І що нам робити? Нас тут пресують. Якщо рахунок не закриємо, погрожують у порту передати куди слід.
— Тоді платіть своїми.
— У мене кредитка порожня!
— Це вже твої проблеми, Ромо.
Я закінчила розмову. Руки тремтіли від того, що я вперше їм відмовила. Сказала своє «ні» — і світ не завалився, стеля залишилася на місці. Я сиділа на кухні, а родичі десь у морі металися палубою: як же так, чому годівниця зачинилася?
Через пів години мама додзвонилася до мене по відеозв’язку в месенджері, через корабельний Wi-Fi. Ксенія вже дозволила відповісти, але з умовою: обов’язково записувати. Перш ніж прийняти виклик, я ввімкнула запис екрана.
За маминою спиною синіло море й виднілися балконні двері. На ній був новий шовковий халат, у вухах — золоті сережки з камінчиками. Обличчя червоне; від засмаги чи від злості — не розібрати.
— Ти що влаштувала, погань? Перед усім кораблем нас зганьбила! Негайно розблокуй картку!
— Про яку картку йдеться?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.