— Чому начальник не сидить біля монітора? Бо йому не треба, щоб я зламався, йому треба, щоб ми повбивали одне одного. Якщо ти вб’єш мене, тобі загрожує вища міра, це бунт і довічне.
— А якщо я вб’ю тебе, майор спише все на самооборону й закриє справу. У будь-якому разі, Ломе, ти звідси не вийдеш, бо свідки брудних справ нікому не потрібні. Шестеро бойовиків за спиною Лома нервово заворушилися.
Слова Сєвера били точно в ціль. Вони були простими пішаками, але інстинкт самозбереження в таких людей розвинений чудово. Вони зрозуміли, що їхній ватажок — це ходяча мішень, і якщо майор вирішив його позбутися, то їх пустять у розхід причепом.
Шприц, той самий, що недавно замахувався мискою, першим зробив крок назад. Це був ледь помітний, але дуже символічний рух. Він збільшував дистанцію між собою й колишнім главарем.
Лом відчув цей рух спиною й різко обернувся. — Ви що, урки? — заричав він. — Повелися на базар цього фраєра, та я його зараз…
— Не сіпайся! — жорстко обірвав його Сєвер. — Сядь, серйозна розмова є! І знову спрацювала ця магія голосу — спокійна, владна впевненість, якій зовсім неможливо було опиратися.
Лом завмер, а його рука із заточкою зрадливо тремтіла. Він розумів, що якщо вдарить зараз, його власні люди можуть не підтримати цю атаку. А залишитися сам на сам із легендою було страшно, бо хто знає, що в цього старого в рукаві?
Може, він вправний боєць, або в нього прихований ніж? Страх невідомості повністю паралізував волю громили. Лом повільно, ніби неохоче, опустився на лаву навпроти Сєвера.
Заточка все ще залишалася в його руці, але вже не як зброя, а як рятівна соломинка потопельника. — Чого тобі? — буркнув він. Сєвер нічого не відповів.
Він повернувся до побитого мужика, який усе ще лежав на підлозі, боячись ворухнутися. — Вставай, бродяго! — сказав злодій. — Іди вмийся, а то кров’ю хату брудниш!
Мужик, не вірячи власним вухам, сяк-так підвівся на ноги. Він перелякано глянув на Лома, чекаючи чергового удару. Але Лом мовчки сидів, уп’явшись важким поглядом у брудний стіл.
Влада в камері номер 33 змінилася без бійки й поножовщини. Вона плавно перетекла до того, в кого був внутрішній стрижень. — А тепер слухай сюди, Ломе!
Сєвер нахилився вперед, і його окуляри зловісно блиснули в тьмяному світлі лампи. — У тебе є два шляхи. Перший — ти й далі граєш у безпрєдєл, і тоді за годину я стукаю в двері.
— Заходять конвойні й знаходять тут два трупи, мій і твій. Але мій труп поховають із почестями, братва всю зону підніме. А твій закопають під парканом, як собаку, і ніхто навіть не згадає.
Лом ковтнув, бо клубок у горлі заважав йому нормально дихати. — А другий? — спитав він майже нечутним шепотом. — Другий шлях важкий, — продовжив свій монолог Сєвер.
— Ти забуваєш, що ти скажений звір, і згадуєш, що ти людина. Ти віддаєш залізо, і ми наводимо в хаті лад, чистоту, тишу. Коли майор прийде перевірити, зламався я чи ні, він побачить не трупи, а справжніх людей.
— Це остаточно зламає його брудну гру. — Він мене згноїть, — прошепотів Лом. — Якщо я не виконаю наказ, на мене чекають карцер і прес.
— Якщо ми триматимемося разом, ніхто нікого не згноїть, — відрізав Сєвер. — Тюрма поважає силу, але не ту силу, що пальці ламає, а ту, що міцний дух тримає. Стань поруч зі мною, Ломе, стань нормальним мужиком.
— І я даю своє слово, що жодна сволота тебе тут не зачепить. Моє слово тверде, як камінь. У камері повисла довга, важка пауза.
Сім пар очей не відриваючись дивилися на Лома. Він мав зробити свій головний вибір просто зараз. Його звичний світ, збудований винятково на насильстві, зруйнувався.
Сєвер запропонував йому дещо набагато більше, ніж тюремну владу. Він запропонував йому зберегти власне життя. Лом уважно подивився на заточку у своїй руці.
Це був брудний шматок металу, ретельно загострений об бетон. Символ його місцевої влади й водночас символ його рабства. Він повільно розтиснув занімілу долоню.
Заточка з гучним дзенькотом упала на стіл. — Я тебе почув, Сєвере, — хрипко сказав Лом. Злодій розуміюче кивнув, спокійно й без найменшого тріумфу.
Він узяв саморобну зброю, покрутив її в руках і одним вивіреним рухом загнав лезо в щілину між дошками столу. Лом справді зламався, але зовсім не так, як хотів майор. Він зламався, щоб нарешті стати цілісною людиною.
— Чай заварюй, — скомандував Сєвер, звертаючись до Шприца. — Розмова довга буде. Але досвідчений Сєвер чудово знав, що найстрашніше ще попереду.
Майор, побачивши через дверне вічко, що бійки немає, одразу зрозуміє, що план провалився. І тоді в хід неодмінно піде важка артилерія. Дві години в камері 33 панував дивний, дуже крихкий мир.
Лом, ще вранці готовий рвати горлянки за будь-який косий погляд, тепер сидів на краю лави й уважно слухав. Саша Сєвер нікого не повчав, він просто розповідав. Про далекі суворі табори й про старих авторитетів, які йшли на смерть, але не цілували чобіт адміністрації.
Він говорив про те, що статус — це не татуювання і не місце на нарах. Це внутрішній незламний стрижень. Шприц, забувши про сильну ломку, слухав гостя з роззявленим ротом.
Побитий мужик, якого звали просто Вася, уперше за цілий тиждень пив гарячий чай, і ніхто не вибивав кружку в нього з рук. У похмурій камері відбувалася справжня хімія. Різношерстий набрід на очах перетворювався на згуртований колектив…
