— Я все втратив. Роботу, проєкт, гроші. І зрозумів, що вона використовувала мене. Усе життя.
Він підвів очі. У них блищали сльози — сльози жалю до себе.
— Я хочу виправити. Допомогти тобі. Я знаю, ти шукаєш спосіб покарати її. Я більше не можу жити в брехні.
— Чим ти можеш допомогти? — холодно спитала Марина.
Він дістав із кишені ключ на простому кільці й простягнув до щілини.
— Це ключ від дачі. У суботу вони будуть на ювілеї. Дім порожній. Я вимкну сигналізацію з телефона, коли ти під’їдеш. Мати не дізнається.
Ключ. Той самий, який був їм потрібен. Надто добре, щоб бути правдою.
— Візьми, Марино. Це мій шанс хоч щось виправити.
Вона зняла ланцюжок рівно настільки, щоб забрати ключ, і відразу зачинила двері.
Ключ лежав на долоні — простий, жаданий, майже рятівний. І в цю мить телефон завібрував. Повідомлення з невідомого номера:
«Не вір ключу. Сигналізація нова. Вона прив’язана до його телефона, не до її. Це пастка».
Марина перечитала. «Це пастка».
Аркадій прийшов не допомагати. Він прийшов заманити її. Вона вдереться на дачу, спрацює сигналізація, її впіймають. Усі звинувачення розваляться. Елеонора — жертва, Марина — злочинниця.
Вона зберегла номер як «Союзник». Ключ поклала на стіл. Тепер він здавався символом зради.
Коли повернувся Леонід, вона розповіла все.
— Я вб’ю його, — тихо сказав брат.
— Не треба. Ми зробимо гірше. Використаємо їхній план проти них.
І вони почали готувати новий план.
У суботу все місто гуло про ювілей. Банкет був призначений на сьому вечора в найдорожчому ресторані.
О шостій план рушив. У Леоніда була надійна людина, колишній військовий, начальник служби безпеки його фірми. Звали його Олег. Леонід передав йому ключ від дачі й ключі від машини Аркадія, яку забрав після звільнення.
— О 19:15 під’їжджаєш до дачного селища, але не до будинку, — пояснив Леонід. — З телефона Аркадія запускаєш пошук машини. Сигналізація дасть сповіщення. Вони вирішать, що Марина приїхала на дачу на його машині. Нехай чекають дзвінка про затримання.
Олег кивнув.
Поки він виконував свою частину, Марина готувалася до другої. Найризикованішої.
Записка дружини Лапіна казала: «Шукайте на дачі, не в будинку». Але після візиту Аркадія Марина почала сумніватися. А що, як це теж частина пастки? Елеонора була самолюбна й параноїдальна. Вона могла зберігати трофеї не на дачі, а під носом — у своїй квартирі. Щоб бачити їх щодня й насолоджуватися владою.
Поки Елеонора й Аркадій подумки будуть на дачі, очікуючи впіймання Марини, вона проникне в їхню квартиру.
Вхідні двері були неприступні. Але в день ювілею в квартирі панував хаос: кейтеринг, офіціанти, кухарі, помічники. Елеонора замовила виїзне обслуговування. У такій метушні можна було загубитися.
Союзник знову допоміг. Уранці прийшло повідомлення:
«Форма кейтерингу буде в пакеті біля сміттєпроводу на вашому поверсі о 18:30. Вхід персоналу з двору. Кабінет у кінці коридору. Удачі. С.»
С. Хто це? Марина поки не знала.
О пів на сьому вона забрала пакет. Усередині — білий кітель, штани, фартух офіціанта. Вона переодяглася в комірчині на сходовому майданчику, взяла ліхтарик і тонку фомку.
О сьомій вона вже стояла біля чорного входу. Там панував хаос: персонал тягав ящики, контейнери, посуд. Двері були розчинені. Марина опустила голову й змішалася з натовпом.
Ніхто не звернув уваги. Вона була ще однією мурахою…
