Марта дістала сканер. Прилад виглядав буденно, надто просто для того, щоб відкрити чужу таємницю. Вона провела ним уздовж шиї Сніжки. Спершу нічого не сталося. Остап уже вирішив, що мітки немає, і навіть відчув полегшення, аж раптом сканер коротко пискнув.
Марта зупинилася. Провела ще раз. Писк повторився. Вона внесла номер, стала перевіряти базу, і з її обличчя Остап зрозумів: щось не так. Її брови зійшлися, губи стиснулися, а очі перестали бути просто професійно уважними. У них з’явилася напруга.
— Що там? — спитав Остап.
Марта мовчала ще кілька секунд, потім повільно повернула до нього екран.
— За цими даними кобила значиться загиблою.
Остап не відразу зрозумів сенс сказаного. Він подивився на Сніжку, яка стояла поруч — жива, тепла, втомлена, але вже не зламана. Потім знову на екран. Там була фотографія білосніжної кобили — іншої й тієї самої водночас. Чиста шерсть, горда шия, ясний погляд. Кличка — Соната. Власник — велике кінне господарство підприємця Вадима Романюка. Статус — загинула рік тому.
У старій будівлі стало дуже тихо. Навіть Сніжка ніби перестала ворушитися.
— Загиблою, — повторив Остап, ніби пробував це слово на смак і не міг прийняти його. — А вона ось стоїть.
— Тому я й мовчу, — сказала Марта. — Таке просто так не з’являється. Тут або помилка, або хтось дуже хотів, щоб вона зникла на папері.
Остап довго дивився на кобилу. Перед ним уже не було просто хворої тварини з ярмарку. У її долі раптом виявилася чужа брехня — холодна й розважлива. Хтось колись бачив її такою, як на фотографії. Хтось знав її ім’я, ціну, походження. А потім, коли вона стала незручною, зробив вигляд, що її більше немає.
— Для них вона, може, Соната, — повільно мовив Остап. — А в мене вона Сніжка. І головне — вона жива.
Марта прибрала телефон, але йти одразу не стала. Їй, як і Остапові, стало ясно: це вже не просто історія про випадкову покупку. Вона почала шукати відомості. Робила це обережно, без зайвого галасу, але вперто. Зв’язалася з журналістом, який умів порушувати незручні питання, поговорила з колишнім працівником того господарства, де раніше значилася кобила. Не всі відповідали охоче. Хтось уникав розмови, хтось боявся сказати зайве. Але окремі шматки поступово складалися в зрозумілу картину.
Після травми Сонати Вадим Романюк не захотів вкладатися в довге відновлення. Кобила, яка ще недавно була цінністю, раптом стала витратою, проблемою, плямою в розрахунках. На паперах оформили її загибель, отримали страхову виплату, а саму кобилу вивезли й пустили через перекупників. Так Сніжка опинилася на дальньому краю ярмарку, серед байдужості, пилу й чужих плювків, де її життя могло закінчитися без жодного сліду…
