Він розповідав їй про поле, хоч сам потім усміхався з цієї звички. Казав, що весна цього року видалася нерівною, що земля довго тримала холод, але тепер має відійти. Розповідав, де треба підлатати огорожу, де трава зазвичай підіймається найраніше, як за хатою вечорами пахне сирим листям. Він не чекав відповіді. Просто голос заповнював порожнечу, а Сніжка слухала, іноді підводячи голову, ніби вловлювала в ньому не зміст, а спокій.
Минув тиждень, потім ще кілька днів. Дива не сталося, але почалися маленькі зміни, з яких і складається повернення до життя. Сніжка стала допивати воду не так жадібно, як першого вечора, а рівніше. Потім одного разу Остап помітив, що вівса в годівниці лишилося менше, ніж звичайно. Наступного дня вона сама потяглася до сіна, довго жувала, повільно, ніби згадувала забутий рух. Її погляд перестав бути нерухомим. У ньому ще залишалася втома, але вже не було тієї страшної порожнечі, що на ринку. Іноді, коли Остап заходив, кобила повертала голову назустріч, і цей рух здавався йому справжнім дарунком.
На початку червня на подвір’я заїхала Марта Андріївна Гнатюк. Ветеринарка була молодою, зібраною, з уважними очима й такими впевненими рухами, за якими відразу видно людину, звиклу не тільки говорити, а й працювати руками. Остап сам попросив її заїхати, хоч наперед знав, що почує не найлегші слова. Він не відкидав допомоги, просто боявся, що після огляду йому скажуть те, чого він не хотів визнавати: надії немає.
Марта зайшла до будівлі, привіталася й одразу стала дивитися на Сніжку. Вона не охала, не розводила руками, не кидала швидких висновків. Остапові це сподобалося. Вона підійшла до кобили спокійно, дала понюхати долоню, потім оглянула ногу, обережно промацала припухлі місця, перевірила, як тварина переносить вагу.
Сніжка терпіла, лише іноді смикала шкірою й напружувала шию. Остап стояв поруч, поклавши руку їй на холку, і відчував, як під пальцями проходить тривожне тремтіння.
— Травма серйозна, — сказала Марта нарешті. Вона випросталася, зняла рукавички й подивилася на Остапа без зайвої м’якості, але й без байдужості. — Я не буду вас лякати, але й обнадіювати просто так не стану. Потрібні обстеження, препарати, правильна схема лікування. Суглоб і м’які тканини постраждали сильно. Якщо пустити все на самоплив, вона може лишитися кульгавою або знову погіршитися.
Остап мовчки слухав. Кожне слово він розумів. Він не був людиною, яка вірить, ніби одна добра рука замінить усі знання. Але й грошей на повноцінне лікування в нього не було. Та й сама Сніжка, здавалося, тільки-но почала вибиратися з тієї ями, у яку її штовхнули…
