— Нічого. Тиск.
— Не бреши.
Анна хитнулася. Тетяна підхопила її під руку.
— Лізо, вимкни чайник і йди в кімнату.
— Ні! — дівчинка вчепилася в бабусин рукав. — Я не піду.
Анна погладила її по волоссю. Волосся пахло шкільною їдальнею й мокрою курткою.
— Мені треба до лікаря, — сказала вона. — Тільки до лікаря. І все.
Вона пішла до поліклініки сама. Тетяна хотіла викликати таксі, але Анна відмовилася. Їй здавалося, що якщо сяде в машину, якщо хтось спитає “що з вами”, вона розсиплеться просто там, на задньому сидінні. Вона йшла пішки дворами, під дрібним дощем, тримаючись рукою за бік. Пакет із білизною вона так і не взяла. Залишила під ванною. Тоді їй здавалося, що головне — аби ніхто не дізнався.
У реєстратурі жінка з яскравими нігтями невдоволено сказала:
— Без запису сьогодні тільки екстрено.
— Мені… екстрено, — відповіла Анна й сама злякалася власного голосу.
За сорок хвилин вона опинилася в кабінеті Марини Дорош.
А ще за п’ять хвилин лікарка вже набирала номер.
— Марино Вікторівно, — Анна сиділа на кушетці, закутавшись у простирадло. — Я прошу вас. Не треба поліції.
— Я зараз викличу не тільки поліцію. Я викличу швидку для фіксації травм і соціального працівника щодо дитини. Ви можете відмовитися від заяви, це ваше право. Але я зобов’язана зафіксувати. І я буду поруч.
— Ви не розумієте, — Анна майже не ворушила губами. — Він уміє говорити. Він усіх переконає.
Марина подивилася на неї уважно.
— А ви вмієте мовчати так, що вас ледь не вбили. Це гірше.
У Анни сіпнулася щока.
— Він батько Лізи.
— Батько не погрожує дитиною, щоб відібрати квартиру.
Анна заплющила очі. Усередині все стиснулося від цих слів: квартира. Їй стало соромно, ніби вона й справді билася за стіни, за старий сервант, за продавлений диван, а не за єдине місце, де Ліза ще могла спати спокійно.
Марина зателефонувала. Говорила чітко, сухо, професійно. Назвала адресу поліклініки, описала стан пацієнтки без зайвих подробиць. Потім набрала другий номер.
— Тетяно Іванівно? Це лікарка Дорош із поліклініки. Ви зараз із дівчинкою? Так. Будь ласка, не відпускайте її нікуди й нікому, крім працівників служби та поліції після перевірки документів. Батько може прийти. Не відчиняйте йому двері.
Анна різко підвела голову.
— Звідки ви знаєте Тетяну Іванівну?
