— Ось як, — голос няні став трохи тихішим, але зберіг колишню металеву рівність. — Прихована зйомка. У приватній квартирі. Це серйозне порушення моїх базових прав, Антоне Сергійовичу. І кримінально каране діяння.
— Я йду в поліцію. З флешкою.
Ірина Валеріївна повільно поправила комір пальта пальцями в тонких шкіряних рукавичках.
— Ідіть. Тільки спершу подумайте. Про свою дружину. І про те, з яких коштів ви оплачуєте її утримання в приватній реабілітаційній клініці. Ви ж працюєте провідним інженером у компанії «Строй-Гарант»? Яка живе виключно за рахунок тендерів від обласної адміністрації. Правда? Мій чоловік курує цей сектор. Одне його слово — і вашу контору внесуть до реєстру недобросовісних постачальників. Вас звільнять із вовчим квитком того ж дня.
Вона не стала чекати відповіді. Просто розвернулася й пішла вниз сходами. Підбори стукали по бетонних східцях із розміреністю годинникового механізму. Раз. Два. Три. Чотири.
За дві години Антон сидів у кабінеті слідчого Савельєва на другому поверсі районного відділку. Коло замкнулося. Точка неповернення. Пахло старим папером і вистиглою кавою.
Савельєв відсунув чорну флешку вбік.
— Порушення недоторканності приватного життя, — скрипів голос слідчого.
Антон гладив край синьої ізоляційної стрічки на радіоняні в кишені.
— Отже, ви відмовляєтеся приймати заяву? — спитав Антон, дивлячись на мутну муху, що повзла по склу.
Савельєв важко зітхнув. Дістав зі столу чистий аркуш паперу.
— Я прийму вашу заяву. Але кажу чесно. Я пробив її чоловіка. Це той самий Коваленко. Ходу справі ніхто не дасть. Флешку вилучать як незаконно отриманий матеріал. А на вас заведуть зустрічну справу за статтею про незаконне збирання інформації. У вас грудна дитина на руках і дружина в клініці. Ви хочете сісти? Адвокат розмаже вас по стінці.
Антон мовчки дивився на слідчого. Він бачив перед собою не захисника закону, а частину величезного, важкого механізму. Механізму, в якому зв’язки, посади й папірці важили більше, ніж життя сповитого немовляти. Якщо піти напролом — його розчавить. Систему не пробити постановами, якщо постанови пишуть ті, проти кого ти йдеш.
Антон підвівся. Дерев’яний стілець гидко заскрипів по лінолеуму. Він простягнув руку, забрав зі столу чорну флешку й сунув її в кишеню, поруч із блоком радіоняні.
— До побачення, — сухо сказав він…
