У січні до них приїхала опіка, інспекторку звали Лідія.
Їй було тридцять вісім, вона писала перовою ручкою, не кульковою, а саме перовою, з чорнильницею-непроливайкою у футлярі, і після кожного рядка коротко дмухала на папір. Вона обійшла дім, подивилася спальне місце дитини, холодильник, піч, туалет. Поміряла температуру в кімнаті термометром, який принесла із собою.
— Двадцять один, — сказала вона й дмухнула на рядок. — Нормально.
— Ми добре топимо, — сказала Оксана. — Звечора повною закладкою дров, потім в’юшку закриваю.
— Бачу. — Лідія кивнула на піч. — У вас під трубою побілка свіжа, значить, чистите.
Вона зазирнула в холодильник. Там було молоко в банці, яйця, масло, пів буханця хліба, каструля із супом, картопля в сітці, дві банки домашньої тушкованки й апельсин.
— Апельсин чий?
— Сина. Йому в школі на Новий рік дали. Він береже.
Лідія записала. Потім сіла за стіл, розклала папери й заговорила. І Оксана вперше почула, як про її справу говорить людина із системи.
— Ви зрозумійте, що тут відбувається з нашого боку, — сказала Лідія. — До нас надійшла заява від батька дитини про неналежні умови. Ми зобов’язані перевірити. Це наша робота. Але паралельно ми отримали запит із суду щодо вашого позову. І ось тут у нас виникає цікава картина.
Вона дмухнула на рядок.
— Батько дитини три з половиною роки тому в нотаріуса зобов’язався оформити частку в цьому домі на сина. Не оформив. Дім виставив на продаж. Дитина в цьому домі зареєстрована й фактично живе. Якби угода пройшла, дитина лишилася б без єдиного житла. Це пряме порушення її майнових прав. Ми зобов’язані виступити на її захист.
— Тобто ви на моєму боці?
Лідія подивилася на неї.
— Ми не на боці, — сказала вона. — Ми на боці дитини. Так вийшло, що це ваш бік.
Вона склала папери й, уже вдягаючи пальто, додала неголосно:
— Ви, до речі, дарма кіз продали. Треба було до нас прийти. Є виплати на розвиток підсобного господарства. Небагато, але є. І на шкільне харчування можна було оформити, і на дрова компенсацію. У вас статус підходить.
Оксана стояла з рушником у руках.
— Я не знала.
— Ніхто не знає, — сказала Лідія. — Заходьте наступного четверга. Я вам напишу список.
У лютому в справу вступила прокуратура. Це влаштувала Лідія, написала вмотивоване подання, додала акт обстеження й копію нотаріального зобов’язання, яку на запит суду надіслали з фонду. Помічника прокурора звали Богдан.
Йому було двадцять дев’ять. Він стригся дуже коротко й мав звичку вирівнювати стос паперів, постукуючи ним ребром об стіл. Тричі.
Завжди тричі. Він викликав Оксану на бесіду наприкінці лютого.
— Сідайте. Я ставитиму запитання. Не ображайтеся на форму.
— Не ображуся.
Тук-тук-тук.
— Ви знали, що дім оформлений одноосібно на чоловіка?
— Ні.
— Чому?
— Бо я його не купувала. Я в цей час лежала в обласній лікарні із сином. У нього був перитоніт після прогледженого апендициту. Угоду зареєстрували, поки ми були там.
— Ви бачили документи після?
— Один раз. Чоловік показав теку й закрив.
— Ви питали?
Оксана подумала, як відповісти чесно.
— Я питала, чи все оформлено. Він сказав: усе чисто, усе на нас трьох. Я повірила. Мені не спадало на думку, що це можна перевірити. Я не знала, що витяг із реєстру може замовити будь-яка людина. Я це дізналася в жовтні, у тридцять два роки.
Богдан записав.
— Заяву про розпорядження коштами цільової допомоги сім’ї. Ви підписували?
— Підписувала. У березні, у центрі державних послуг.
— Копію вам видали?
— Не пам’ятаю. Напевно, видали. Чоловік усі папери зібрав у теку.
— Зрозуміло. — Богдан постукав стосом. — Тепер головне. За законом особа, яка отримала кошти цільової допомоги сім’ї й оформила житло на себе, зобов’язана виділити частки чоловікові або дружині й дітям. Ваш чоловік дав нотаріальне зобов’язання. Строк сплив. Він не тільки його не виконав. Він виставив об’єкт на продаж, знаючи, що в ньому зареєстрований і проживає неповнолітній. Це вже не цивільний спір.
— А що це?
— Це може бути частиною складу шахрайства при отриманні виплат, — сказав він спокійно. — Або загального шахрайства, залежно від того, як лягає умисел. Ми зараз проводимо перевірку. Я вам цього не обіцяю. Я вам це пояснюю, щоб ви розуміли, чому я ставлю стільки запитань.
Оксана кивнула.
— І ще. — Богдан подивився на неї. — Прокурор вступить у справу на захист прав неповнолітнього. Це означає, що в суді будете не ви одна проти чоловіка. Це означає, що там буде держава…
