Життя без прикрасВона знову взяла його телефон і почала вивчати видалені повідомлення. У кошику знайшлося листування з таким собі Олегом Криловим, датоване січнем, за два місяці до смерті Сергія. Повідомлення були обережними, але з них можна було зрозуміти — йшлося про якусь угоду із землею.
Сергій писав: «Якщо щось піде не так, моя сім'я не повинна постраждати».
Крилов відповідав: «Не хвилюйся, все схоплено. Головне, мовчи і роби, що кажуть».
Останнє повідомлення від Крилова надійшло за день до аварії: «Завтра зустрічаємося у звичайному місці. Привозь документи. І пам'ятай, назад дороги немає».
Марина знайшла в інтернеті інформацію про Олега Крилова. Він виявився власником будівельної компанії та депутатом міської ради. Офіс його фірми розташовувався в центрі міста, у престижному бізнес-центрі. Вона вирішила спробувати з ним зустрітися. Можливо, Крилов пояснить, що відбувалося з Сергієм в останні місяці життя і чому тепер хтось шукає документи в її квартирі.
Марина поїхала до офісу Олега Крилова рано вранці, сподіваючись застати його до початку робочого дня. Бізнес-центр «Континент» височів у самому центрі міста: 30 поверхів скла і бетону, символ успіху. Охоронець байдуже пропустив її всередину, навіть не поцікавившись метою візиту.
Компанія «Будінвест» займала весь 27-й поверх. Секретарка, молода дівчина з нарощеними віями, ввічливо повідомила, що Олег Вікторович дуже зайнятий і приймає тільки за попереднім записом. Марина спробувала пояснити, що справа стосується Сергія Морозова, але це ім'я нічого не означало для дівчини.
— Передайте йому, що прийшла вдова Сергія, — наполягла Марина. — Скажіть, це з приводу документів.
Секретарка неохоче зняла слухавку і щось прошепотіла в неї. Через хвилину вона кивнула:
— Олег Вікторович прийме вас на п'ять хвилин. Проходьте до кабінету.
Крилов виявився чоловіком років сорока п'яти з вольовим обличчям і пронизливими сірими очима. Він не встав з-за столу, лише кивнув на стілець навпроти. На столі лежали розгорнуті креслення якогось будівельного об'єкта.
— Співчуваю вашій втраті, — сказав він сухо. — Сергій був хорошим фахівцем. Але не розумію, що ви від мене хочете.
Марина дістала телефон і показала йому листування.
— Хочу зрозуміти, у що був втягнутий мій чоловік і чому тепер хтось обшукує мою квартиру.
Крилов мигцем глянув на екран і знизав плечима:
— Ми з Сергієм іноді обговорювали робочі питання. Він консультував нас щодо земельного законодавства. Нічого особливого.
— Тоді поясніть, що означає «назад дороги немає» і чому він боявся за свою сім'ю?
Обличчя Крилова не змінилося, але Марина помітила, як напружилися м'язи його щелеп.
— Гадки не маю, про що ви говорите. Можливо, у Сергія були якісь особисті проблеми.
— Три мільйони. Це не особисті проблеми. Це серйозні гроші, які він комусь мав передати.
Крилов встав і підійшов до вікна.
— Раджу вам не копати занадто глибоко, Марино Олександрівно. Деякі речі краще залишити в минулому. Особливо, якщо у вас є діти.
Остання фраза прозвучала як погроза. Марина відчула, як по спині пробіг холодок.
— Ви мені погрожуєте?
— Просто даю дружню пораду. Сергій загинув в автокатастрофі. Трагічна випадковість. Не варто шукати змови там, де їх немає.
Марина зрозуміла, що більше нічого не доб'ється. Крилов явно знав правду, але говорити не збирався. Вона встала і попрямувала до виходу, відчуваючи на собі його уважний погляд.
Біля входу в бізнес-центр на неї чекали двоє чоловіків у темних костюмах. Один був високим і худорлявим, другий — приземкуватим і широкоплечим. Марина впізнала їх — ті самі силуети, що обшукували її квартиру.
— Марино Олександрівно, нам потрібно поговорити, — сказав Високий, перегороджуючи їй дорогу.
Вона спробувала обійти їх, але другий чоловік схопив її за руку.
— Не поспішайте. Розмова буде короткою.
Вони затягли її в провулок між будівлями, де не було камер спостереження. Високий дістав із кишені фотографії — знімки її дітей дорогою до школи й дитячого садка.
— Гарні діти, — сказав він спокійно. — Катя вчиться в третьому класі, Михайлик ходить до групи «Сонечко». Щодня одним маршрутом, без супроводу дорослих.
Марина відчула, як усередині все стискається від жаху.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.