Оксана прийняла дзвінок сама. Вона говорила з ним спокійно, пояснила, що він має сфотографувати оригінальні сторінки, не сперечатися й нікого не звинувачувати вголос. За двадцять хвилин до нього мав під’їхати юрист, який супроводжував інформаторів і свідків корпоративного розслідування. Микола мовчав, потім запитав, чому вона допомагає йому, адже він відчинив ворота, коли її вигнали. Оксана подивилася на екран із банківськими зведеннями. «Тому що ви відчиняли ворота не зі злоби, — відповіла вона. — А завтра вас можуть змусити підписати брехню зі страху. Я волію зупинити страх раніше».
Максим тим часом готувався до вечері в Петренка. Він не знав про дзвінок Миколи, не знав про Антона, не знав про Ларису, яка вже передала оригінали листів. Він бачив лише дрібні затримки й пояснював їх заздрістю конкурентів. Ця думка подобалася йому більше за будь-яку іншу.
Дім Петренка стояв у урядовому кварталі, де розкіш ховалася за словом «службовий». За столом були сам Петренко, Діана, Черненко й двоє людей, яких Максим знав як консультантів із безпеки. Розмова почалася з вина, архітектури й майбутнього міста, але швидко перейшла до банків. Петренко говорив повільно, майже ліниво. У нього було широке обличчя й важкі повіки, з-під яких очі дивилися напрочуд холодно. Він не любив Максима, але вважав його корисним. Корисних людей можна підтримувати, доки вони приносять вигоду; некорисних треба відрізати до того, як кров потрапить на костюм. «У тебе з’явилися запитання в банках», — сказав Петренко. Максим стиснув келих.
«Технічні. Нема чого роздмухувати». Черненко опустив погляд у тарілку, Діана уважно спостерігала за Максимом, Петренко кивнув. «Технічні запитання стають кримінальними, коли хтось приносить їм правильну теку. Хто міг принести таку теку?» Максим хотів назвати конкурентів, але чомусь згадав сірі очі Оксани й одразу розлютився на себе. «Неможливо! Вона не знає схем, вона не має доступу, вона ніхто», — вимовив він уголос, і за столом запала пауза.
Петренко повільно поставив келих. «Хто — ніхто?» — запитав він. «Колишня дружина, — кинув Максим. — Вона пішла три дні тому, могла щось сказати з образи, але в неї немає ваги».
Діана різко подивилася на батька, і Оксана, будь вона в цій кімнаті, відразу помітила б цей швидкий обмін тривогою. Петренко відкинувся на спинку крісла. «Знайди її. Не чіпай, не лякай, не влаштовуй дурниць. Просто дізнайся, де вона і з ким говорить. Якщо це порожнеча, ми забудемо. Якщо ні, ти вирішиш проблему до підписання». Максим почув у цих словах наказ і відчув приниження.
Після вечері він вийшов у двір і набрав людину, яку використовував для неприємних доручень. «Треба знайти Оксану Мельник, — сказав він. — Сьогодні. Де живе, з ким зустрічається, кому дзвонить. Без шуму».
На іншому кінці коротко відповіли, що все буде зроблено. Максим відключився й уперше за день усміхнувся. Але людина Максима не знала, що її номер уже фігурував у матеріалах щодо погроз на адресу Лариси Бойко. Його не прослуховували: співробітники лише фіксували запити, з якими він звертався за колишніми адресами Оксани, і передавали їх юристам. Пошуки, що почалися, стали новим вузлом.
В офісі «Коваленко Капітал» Софія підвела голову від монітора. «Він почав шукати вас», — сказала вона. Оксана стояла біля дошки з часовою лінією.
«Отже, Петренко поставив запитання. Добре, нехай шукає бідну Оксану Мельник. Йому буде важко пов’язати жінку, яку він вважав беззахисною, зі спадкоємицею родини Коваленків». Софія не всміхнулася, але в її погляді майнуло схвалення.
За документами заяву про розлучення вже прийняли до реєстрації. Банківські довіреності, пов’язані зі шлюбом, закривалися, а повноваження Оксани Богданівни Мельник у «Коваленко Капітал» відновлювалися на підставі попередніх корпоративних рішень. Юридично вона залишалася тією самою людиною: змінювався не паспорт, а її публічний і діловий статус.
До півночі третього дня в «Коваленко Капітал» підготували пакет запитань для банківського комітету, повідомлення для страхових структур, звернення до служби внутрішнього контролю великого інвестиційного фонду й попередню довідку для правоохоронних органів.
Кожен документ був вивірений так, щоб ударити не гучно, а точно. Оксана наполягла, щоб перший дзвінок Максимові зробила не вона. Особиста драма не мала відкривати ділову блокаду.
Телефонувати мав Даниленко, голова кредитного комітету, людина обережна й така, що поважає лише документи. Саме його голос змусить Максима зрозуміти, що проблема вийшла за межі сімейного скандалу.
Перед світанком Оксана залишилася сама в переговорній. На столі лежала електронна копія угоди про розлучення, яку її юристи отримали за офіційним запитом.
Вона відкрила останню сторінку й подивилася на свій підпис. Три роки її вчили зменшуватися, ставати зручнішою, тихішою, непомітнішою. Але підпис не був слідом покори.
Він був лінією відсікання. Вона згадала вечір в особняку. Голос Максима, сміх Валентини Іванівни, тремтячі руки Ірини й важке клацання дверей.
Спогад уже не пік так гостро. Він ставав фактом, одним із багатьох фактів, які треба правильно розташувати в справі. Навіть власний біль вона вміла перетворювати на структуру. Софія увійшла з новим роздруком.
«Фінальне підтвердження від банку. Завтра о десятій ранку кредитний комітет заморозить розгляд до завершення перевірки. Даниленко особисто повідомить Руденка».
Оксана взяла аркуш. Десята ранку. Отже, у Максима лишалося кілька годин спокою, купленого незнанням.
Вона підійшла до вікна. Місто прокидалося повільно. Десь у багатому домі Максим, імовірно, спав поруч із телефоном, упевнений, що світ і далі керується його бажаннями.
Десь Лариса Бойко вперше за довгий час тримала в руках копію заяви. Десь Микола ховав фотографії журналу. Оксана не відчувала радості.
Радість була б передчасною й дрібною. Попереду стояли сильні люди, звиклі ламати чужі долі паперовими рішеннями й чужими руками. Вони не впадуть від одного дзвінка.
Але перший камінь уже вийняли зі стіни, і тепер уся конструкція мала почути власний тріск. Вона вимкнула світло в переговорній, залишивши увімкненим лише екран із картою зв’язків. Лінії на ньому світилися блідо-блакитним, мов нерви величезного організму.
У центрі все ще стояло ім’я Максима Руденка. За кілька годин поруч із ним з’явиться червона позначка блокування. А поки ніч зберігала останню тишу перед ударом…
