— Пожежа! Допоможіть! Мій чоловік нагорі! Він не може рухатися!
Сусідні будинки почали прокидатися. У вікнах засвітилося світло. Хтось вибіг на вулицю. Я розчинила ворота, кашляла, плакала, показувала на другий поверх.
— Данило там! Він лежачий! Врятуйте його!
Кілька сусідів кинулися в дім. Я побігла за ними. Диму було багато, він щипав очі, але серйозної небезпеки не було. Двері спальні заклинило від поспіху, їх вибили плечем.
Промінь ліхтарика метнувся до ліжка.
Порожньо.
Ковдра скинута. Трубка апарата валяється збоку. Подушки зім’яті. На медичному ліжку нікого.
— Де він? — один із сусідів обернувся до мене. — Ви сказали, він не ходить!
Я підійшла до ліжка, приклала долоню до простирадла й заридала.
— Він був тут… Куди він міг подітися? Його викрали? Господи, Данило!
На той момент до дому під’їхала пожежна машина, слідом — поліція, яку я заздалегідь викликала, повідомивши про можливе проникнення й загрозу життю лежачого хворого. Фари освітили двір, сусідній таунхаус, задню хвіртку.
І тієї ж миті з сусіднього будинку вибігли двоє.
Данило був у шовковій піжамі. Стояв на своїх ногах, здоровий, міцний, з розпатланим волоссям. Однією рукою він підтримував Мирославу, яка в паніці притискала долоню до живота.
На кілька секунд усі завмерли.
Потім хтось із сусідів ахнув:
— Та це ж Данило. Він ходить?
Інший уже знімав на телефон.
— Нам казали, він паралізований!
Данило зрозумів усе надто пізно. Він різко відпустив Мирославу, ноги його ніби підкосилися. Він спробував опуститися на землю, зобразити слабкість, але рух вийшов незграбним, фальшивим.
— Оксано, — почав він хрипко. — Ти не так зрозуміла…
Я підійшла ближче. Спершу подивилася на нього, потім на Мирославу.
Ляпас пролунав дзвінко. Мирослава відсахнулася, схопилася за щоку й витріщилася на мене з ненавистю й страхом.
— А тепер ти, — сказала я Данилові тихо. — Стань нормально. Вистава закінчена.
Він випростався. Уже без спроб упасти, бо навколо було надто багато камер.
— Це медичний феномен, — раптом випалила Мирослава. — За загрози смерті організм може дати непередбачувану реакцію. Рефлекс виживання!
Данило підхопив:
— Так. Я почув сигналізацію, і тіло саме… Я не розумію, як це сталося. Я отямився…
