Мар’яна завела машину.
— Не заради гри. Відрядження було ширмою. Шафа — способом спостерігати. Усе це частина одного плану. Я просто ще не розумію, якого.
У банку Мар’яна отримала виписку з рахунку, до якого в неї була додаткова картка. За останні місяці в списку справді значилися витрати в «іншому місті»: готель, кафе, магазини, невеликі покупки. На перший погляд усе виглядало переконливо. Але що довше вона дивилася, то яснішою ставала дивина.
Суми повторювалися. Готель — однакова оплата щодня. Кафе — майже рівно в один і той самий час. Один невеликий магазин — кілька вечорів поспіль та сама сума.
— Так живі люди не витрачають, — тихо сказала Леся. — Це ніби хтось створював картинку.
Мар’яна провела пальцем по рядках.
— Так. Хтось користувався його карткою або імітував витрати. Щоб я, фірма, мати, усі бачили: Назар далеко.
Вона склала виписку й прибрала до сумки. Обман уже не здавався дивною примхою. Він був продуманим, багатошаровим, принизливим.
— Куди тепер? — спитала Леся.
— Додому.
— По Миру?
— Ні. По Назара.
Леся схопила її за руку.
— Я поїду з тобою.
— Не треба. Це розмова між нами. Ти забери Миру й будь із нею. Якщо ввечері я не приїду й не подзвоню, тоді вже дій.
— Мар’яно, мені це не подобається.
— Мені теж. Але п’ятдесят днів у шафі й фіктивне відрядження — це вже не сімейна сварка. Я мушу зрозуміти, що відбувається.
Дорога додому тягнулася безкінечно. Мар’яна згадувала, як вони з Назаром зустрілися після давнього розриву з іншою людиною. Тоді вона була розбита, а Назар опинився поруч: приносив їжу, коли вона затримувалася, дзвонив, коли вона хворіла, пам’ятав дрібниці. Його спокійна турбота здавалася надійною. Вона повірила, що з ним можна будувати дім. Навіть Галина Романівна, холодна й невдоволена з першого дня, не змогла тоді її зупинити.
Тепер цей дім здавався декорацією.
Мар’яна увійшла до квартири не відразу. Кілька секунд стояла за дверима, збираючи подих. Усередині було тихо. Надто тихо. Вона зняла взуття, пройшла до вітальні, ввімкнула телевізор на невеликій гучності й сіла на диван. Не стала йти до спальні. Не стала відчиняти шафу. Вона хотіла, щоб Назар вийшов сам.
Минула година. Потім друга. Новини змінилися денною передачею. Сонце переповзало по підлозі. Із спальні не долинало нічого.
Терпіння урвалося. Мар’яна встала, підійшла до дверей і штовхнула їх. Кімната була порожня. Шафа зачинена.
— Назаре, виходь, — сказала вона….
