Життя без прикрасДалі машина рухалася повільно. Богдан уже не займав її думок: розмірковувати про нього було так само марно, як намагатися відновити непридатну деталь. Попереду були позики компанії, збережені в пошті виписки та юрист, потрібний уже завтра. Знову згадувався й погляд Лісовського: чому за вечерею він так уважно її розглядав?
Приблизно через сім кілометрів, на прямій дорозі вздовж лісу, в освітлену смугу потрапило щось біля узбіччя. Засипаний знак чи стовпчик — так їй здалося, поки постать не поворухнулася. Без шапки, у темно-зеленому пуховику, розстебнутому на грудях, жінка тримала під ним дитину. Червоний комбінезон, хлопчик років семи. Такого великого вже важко носити, проте вона не випускала його з рук.
Ірина проминула їх майже машинально. Міський рефлекс: незнайомці, ліс, ніч. Через тридцять метрів вона різко загальмувала; на втрамбованому снігу автомобіль трохи занесло. Увімкнувши аварійні вогні, Ірина зазирнула в дзеркало. Жінка стояла нерухомо й дивилася вслід. Від утомленої приреченості в цій нерухомості Ірині стиснуло горло.
Вона повернулася заднім ходом, опустила скло, впускаючи крижаний вітер.
— Сідайте! Довезу, куди вам треба! — гукнула Ірина.
Жінка наблизилася й нахилилася до вікна. Вузьке, вольове обличчя почервоніло від вітру. У світлих очах була злість на власне безсилля, а не страх.
— Куди треба? — хрипко озвалася вона. — Де можна зігрітися й знайти розетку. На морозі телефон вимкнувся. Моя машина в кюветі, кілометри за два звідси, на лісовій дорозі.
— Сідайте ззаду, там більше місця.
Відчинивши задні двері, жінка заштовхала хлопчика в салон і залізла сама. Не змогла одразу розстебнути йому каптур: промерзлі пальці не слухалися.
— Наталія, — відрекомендувалася вона, цокочучи зубами. — Повністю — Наталія Романівна. А це Михайло. Михасику, подякуй тітці.
— Дякую, — ледь чутно сказав хлопчик. Від холоду губи в нього посиніли.
— Ірина. — Вона ввімкнула обігрівач на повну й рушила. — Куди вас повеземо? До міста ще далеко, я їду до батьків, у Ясеневі Ключі. Звідси хвилин сорок. У тата гараж, у сусіда трактор знайдеться. Зранку вашу машину витягнемо.
— Хай будуть Ясеневі Ключі, — втомлено погодилася Наталія. — Зараз мені будь-який дах підійде. Від матері поверталися, вона живе за В’язовцем. Навігатор порадив лісову дорогу: нібито коротше. Скоротили шлях до кювету. Пів години пробувала відкопатися, а потім бачу — Михасик зовсім замерзає. Взяла його, пішла до великої дороги. Сподівалася, тут машини бувають.
— Рідко тут хтось проїжджає. Я теж випадково опинилася: трасу закрили.
— Закрили? — Наталія підняла голову. — Увечері я нею до мами їхала, вільно було. Радіо всю дорогу слухала, про перекриття ані слова.
— Мабуть, уже після вас. Фура перекинулася.
Наталія знизала плечима. Наступні хвилин десять розмова не поновлювалася. Михайло потроху зігрівався, крутив головою, з цікавістю визирав між передніми сидіннями. У підскляннику він помітив термос.
— А чаю мені дасте?
— Так, бери. Тільки обережніше, можна обпектися, — відповіла Ірина.
— Не можна! — різко зупинила його Наталія й сама здивувалася своєму голосу. — Вибачте. Вип’є трав’яного, потім до ранку бігає, не спить. Михасику, сиди спокійно.
Він усе-таки потягнувся вперед і ліктем штовхнув термос. Наталія встигла підхопити його, перш ніж той перекинувся, закрутила кришку й сховала у велику сумку біля своїх ніг.
— Потримаю в себе, інакше він вам тут усе чаєм заллє, — сказала Наталія. — На місці поверну.
Ірина відповіла кивком.
Ірина дивилася на замет у світлі фар і ніяк не могла зрозуміти, чому він не залишається позаду. Біла громада тяглася й тяглася вздовж машини. Варто було кліпнути — замет зник, за вікном уже стояв ліс. Навіть говорити тепер не хотілося; думки рухалися повільно, в’язко, наче голову зсередини залили теплою олією.
— Вам не зле? — запитала Наталія із заднього сидіння.
— Утомилася… Вечір важко дався.
Ірина почула, як розтягнула перше слово, ніби їй забракло сил вимовити його одразу.
— Мені теж, — хмикнула Наталія. — Іноді вечір так минає, що хочеться лягти й розплющити очі лише через тиждень.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.