Життя без прикрас— Мамо, голова болить, і мене нудить, — тихо поскаржився Михайло.
— Ти змерз, а зараз зігріваєшся, — відповіла Наталія, але голос у неї вже звучав інакше.
— Ні. Тут запах такий, як у діда в гаражі. Коли він заводить машину, а ворота залишає зачиненими.
Після цих слів ніхто одразу не заговорив. Наталія нахилилася до водійського сидіння; Ірина відчула на плечі її важку, тверду долоню.
— Ірино, поверніться до мене. Голова у вас болить?
— Трохи. Спати хочеться, усе перед очима розпливається. Утомилася я.
Найбільше їй хотілося, щоб Наталія перестала розпитувати. З’їхати б на узбіччя, заплющити очі лише на хвилину, а потім продовжити шлях.
— Зупиніть машину. Негайно. І вимикайте двигун.
— Зупинитися ніде.
— Тоді ставайте просто на дорозі. Ви ж сказали, що тут майже нікого не буває. Глушіть мотор!
Ірина натиснула на гальмо раніше, ніж устигла обміркувати наказ. Машину занесло, і вона завмерла поперек снігової колії. Наталія перехилилася через спинку й сама повернула ключ. Мотор затих.
Наступної секунди Наталія розчахнула задні двері й виштовхнула Михайла в сніг. Потім ривком відчинила двері з боку Ірини.
— Вилазьте. Ну ж бо, я вас тримаю.
На морозі Ірину знудило. Ноги перестали тримати, коліна зігнулися, але Наталія встигла підхопити її під пахви.
— Добре, так і треба. Дихайте глибше. Михасику, що з тобою?
— Усе крутиться, — відповів хлопчик зі снігу.
— Підводься, синку. Давай, знаю, що не хочеться.
Наталія розчахнула всі четверо дверей, відчинила багажник і присіла позаду автомобіля. Принюхалася, вилаялася крізь зуби.
— Вихлопні гази! — сказала Наталія. — Ідуть знизу, саме під салон. Труба у вас пробита, а обігрівач на повній потужності все це втягував усередину. Чадний газ — запаху він не має, кольору майже теж. Михасик вихлоп відчув, бо діти краще відчувають запахи.
— А ви звідки… — Ірина не закінчила запитання: язик ледве слухався.
— Я двадцять років тому диспетчеркою на швидкій працювала. Скільки таких викликів було — у гаражі, на дачі, до машин на узбіччі. Людина заснула, а розбудити вже не можна. Сидить, наче жива. Де ваш телефон?
Телефон виявився в кишені пальта, але зателефонувати з дороги було неможливо: зв’язку не було. Наталія озирнулася. Ліворуч здіймався пологий пагорб, над яким темнів силует старої водонапірної вежі.
— Залишайтеся тут. Михасика тримайте за руку й не сідайте, чуєте? Навіть не намагайтеся. Почне хилити на сон — розтирайте обличчя снігом. Я скоро.
Вона полізла вгору, провалюючись по коліна. Ірина залишилася посеред порожньої дороги з чужою дитиною за руку й дивилася вслід зеленому пуховику, поки він не почав зникати в темряві. Михайло стискав її пальці своєю рукавичкою й шморгав носом.
— Тітко Ірино, не спите? — суворо запитав він. — Мама заборонила.
— Не сплю. Ти поговори зі мною. Розкажи щось, байдуже що.
Михайло заходився розповідати про бабусю: у неї жили три кішки, і всі руді. Потім заговорив про маму, яка головна над вантажівками. Вантажівок у неї шістдесят. Він теж стане таким, як мама, коли виросте, і тому намагається запам’ятати кожну побачену машину.
Ірина слухала. Хлопчачий голос утримував її над темною водою, куди так тягло зісковзнути.
На вершині пагорба майнуло світло телефона. Крізь вітер до Ірини долетіли слова Наталії:
— Отруєння чадним газом… Жінка й дитина… Стара дорога на Ясеневі Ключі, за В’язовцем, біля вежі.
Назад Наталія спустилася захекана, у снігу по пояс.
— Допомога виїхала, — сказала Наталія. — Обіцяють через тридцять хвилин, але можуть затриматися — хуртовина. Тепер ходитимемо. Стоячи замерзнемо, а в машину повертатися не можна, поки не провітриться. Ходімо вздовж дороги й назад.
Вони відміряли по двадцять кроків у кожен бік. Михайло тримався між жінками, а Наталія ставила Ірині запитання за запитанням. Не давала їй замовкнути навіть на секунду.
— Звідки ви їхали вночі в такому вигляді? Без шапки, під пальтом вечірня сукня.
— Зі свекрушиного ювілею. Чоловік там оголосив, що подає на розлучення.
Наталія навіть перестала йти.
— На святі в матері? При всіх?
— Так, при гостях. Свекруха ще сказала, що я йому ревізор замість дружини.
— А ви як відповіли?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.