Життя без прикрасУ передпокої вона зупинилася перед батьковим кріслом. Олексій Васильович не відвернувся. Він дивився просто на молодшу доньку — довго, важко, як тоді на бабусиних поминках.
— Ти її завжди більше любив, — кинула Марина.
Відповісти батько не міг. Але очей не відвів.
Чотири дні в ізоляторі Марина трималася. На п’ятий попросила адвоката, а на шостий він подав клопотання про досудову угоду. Надію на м’якший вирок давала одна умова: розповісти про всіх учасників, повно й правдиво. Марина погодилася й дала докладні свідчення, назвавши дати розмов і подробиці, відомі тільки їй.
Перша розмова з Богданом відбулася восени, невдовзі після відмови Ірини продавати ділянку. Він прийшов додому до Марини й Павла з коньяком, довго скаржився на дружину, потім запитав про спадкоємців людини, яка померла без заповіту.
Марина знала відповідь. Вона думала про це відтоді, як бабуся залишила все старшій сестрі. Після смерті Ірини майно в рівних частках дісталося б її чоловікові, матері й батькові. Мати підписала б будь-які папери, які принесе Марина. Генеральну довіреність батька вона вже отримала. За її розрахунком, 2/3 бабусиної землі опинилися б під її контролем.
Почувши про це від Максима, Микола Степанович похитав головою.
— Навіть якби їм вдалося задумане, після розкриття злочину Марина нічого б не отримала, — сказав він Ірині. — За Цивільним кодексом той, хто умисно позбавив спадкодавця життя або вчинив замах на нього, вважається негідним спадкоємцем. Спадщини йому не дістанеться — ні копійки. Мабуть, вони сподівалися, що ніхто нічого не дізнається.
Про те, як у чаї опинилося снодійне, Марина дала окремі свідчення. За її словами, за тиждень до ювілею Оксана Іванівна потовкла таблетки, зсипала порошок у паперовий пакетик і залишила його в кишені старого халата. Заварювати чай вона взялася вже ввечері, посеред свята: у вітальні танцювали гості, а Ірина на кухні обговорювала справи з бухгалтером. Для чаю свекруха взяла не новий термос, а свій старий, пом’ятий. Знайому вм’ятину Ірина мала впізнати — і прийняти частування без відмови.
— Пропозиція була від неї самої, — повідомила Марина слідчому. — Не думала я, що стара на таке піде. Ось її слова: «Цю лічильну машину роками утримує мій син. Нехай хоча б один раз вона принесе користь». Вона саме це слово вжила: «Користь».
Мельник зупинив запис. Деякий час він мовчки дивився на Марину, потім запитав:
— А чого хотіли ви? Смерті своєї сестри?
Марина подивилася в бік вікна. За склом сірів зимовий двір ізолятора.
— Не смерті я їй хотіла. Я хотіла, щоб її не було. Ще дитиною хотіла, а потім усе життя. Вона розумніша, краща за мене, вона татова, бабусина. А мені завжди лишалося бути другою.
Слідчий не став відповідати. Усе сказане він переніс до протоколу, не змінивши жодного слова.
Микола Степанович розповів Ірині про це зізнання. Увечері вона сиділа біля вікна своєї найманої кімнати; світла так і не ввімкнула. У пам’яті виринали подвір’я біля гаража й велосипед, на якому вона вчила Марину їздити, математичні задачки, над якими вони сиділи разом. Потім — весілля сестри: у Павла не було ані копійки, й Ірина віддала Марині свої заощадження.
Вона намагалася зрозуміти, коли все це стало для сестри ненависним. Можливо, жодного перелому й не було, а вона роками відмовлялася помічати те, що було поруч. Згадалися батькові слова: «Машина не бреше. Якщо стукає, значить, десь люфт». Від Марини цей стукіт долинав давно. Ірина чула його — і щоразу вигадувала причину, з якої можна було не тривожитися.
Постукали у двері. Наталія стояла на порозі з пакетом із кулінарії; поруч Михайло тримав під пахвою коробку з настільною грою.
— Проїжджали тут повз, — сказала Наталія. — Цілком випадково опинилися з вечерею й лото.
— Наталіє, вже одинадцята година.
— То саме час. Михайлику, діставай гру. Першою програватиме тітка Іра.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
коли прочитала ,оповідання.здивувала мене людська підлість.мати єдиного сина і своїми руками відправитийого в тюрму, це просто не вкладається в голові .але є ще 9 дивує що мати своїми руками відправила сина в тюрму .захланність,ненависть до невістки це за межею людяності.