Життя без прикрасЗгодом чоловік збирався звільнити його за розбиту фару клієнтської машини. Фару розбив інший майстер, й Ірина три дні збирала записи камер, доки не довела, що Андрій невинний.
— Ірино Олексіївно, я місяць наважитися не міг, — сказав він, дивлячись у підлогу. — Боявся. Якщо дізнаються, що я проти господаря пішов, мене потім нікуди на роботу не візьмуть.
— Сідай. Розповідай із самого початку.
Андрій опустився на край стільця й дістав із кишені маленький накопичувач.
— Камери в нас не ламалися. Працювали весь час. Богдан Миколайович слідчому неправду сказав. Через день після того, як ви потрапили до лікарні, викликав мене й наказав стерти весь жорсткий диск відеосервера. Каже, вільного місця більше немає. А там ще пів року можна записувати. Мені це дивним здалося. Перш ніж стирати, я зробив копію. Ось вона.
Він простягнув накопичувач, але Ірина не поспішала брати.
— Сам запис бачив?
— Бачив, — кивнув Андрій. — Ніч, коли вашу машину залишили на обслуговування. О 23:30, третій бокс. Павло Зайцев ставить її на підйомник, болгаркою розрізає трубу знизу, обмотує стрічкою. Богдан Миколайович біля воріт із ліхтарем, світить йому. Усі двадцять хвилин добре видно. — Він помовчав. — Ще дещо є. Одразу після пожежі, наступного дня, Павло в нашому сервісі сам міняв задній ліхтар кросовера. Старий викинув у контейнер для металобрухту, разом із наліпкою з лосем. Я дістав. Удома в пакеті лежать. Навіщо забрав — тоді не знав. Тільки відчував, що викидати не можна.
Ірина дивилася на худого хлопця, якого чотири роки тому ніде не брали, і не могла одразу заговорити: перехопило горло.
— Андрію, зараз викличемо слідчого. Накопичувач, ліхтар і наліпку передаси йому сам, під протокол. Сам поясниш, коли зробив копію і як. Це важливо. Ні я, ні адвокат замість тебе нічого передавати не будемо. Розумієш?
— А за те, що я диск стер, мене не посадять?
— Ти виконував розпорядження господаря, але спочатку зберіг запис і сам приніс його слідству. За це не саджають. Роботу я тобі тут знайду. На базі бракує механіків, які займаються електрикою.
Андрій подивився на неї й уперше за розмову всміхнувся — несміливо, по-дитячому.
Через три дні оперативники приїхали до воріт «Савчук авто» рано-вранці. Павло саме виганяв відремонтовану клієнтську машину з боксу. Побачивши їх, кинув ключі на капот і сів на бетонний бордюр. Піти навіть не пробував.
Перший допит минув у мовчанні. На другому Максим увімкнув запис третього боксу, а потім виклав пакет із ліхтарем і наліпкою. Павло заговорив. Спочатку тихо, затинаючись; потім дедалі швидше, наче хотів устигнути сказати все, доки не передумав.
Він стверджував, що план вигадав Богдан. Дружина відмовлялася продавати землю, Лісовський вимагав повернути дванадцять мільйонів, а через пів року фірму пустять з молотка. Якби з Іриною сталося нещастя до розлучення, спадщину отримали б Богдан та її батьки. Батьками розпоряджалася Марина, у якої була батькова довіреність. Ділянку можна було продати Лісовському й розрахуватися з боргами.
За участь Богдан обіцяв Павлові пробачити борг за кросовер, куплений у фірми на виплат, і дати частку майбутнього прибутку.
— Я не хотів її смерті, — повторював він, дивлячись у стіл. — Богдан запевняв: засне, нічого не відчує. Усе буде як уві сні.
— А що з будинком? — запитав Максим.
— Будинок. Підпалити Богдан наказав. Юрист йому пояснив, що без ремонту справу про поділ не виграти. Тоді він і сказав: раз ремонту не робили, треба його спалити.
— Хто запропонував стару дорогу через В’язовець?
Павло довго не відповідав.
— Марина. Вона знала, що зв’язку там немає. Сама тричі їздила цією дорогою до бабусі.
Марину затримали того ж вечора, у батьківському будинку. Після вечері вона мила посуд на кухні. Юлія Григорівна стояла у дверях і мовчала, поки оперативники читали постанову.
— Мамо, скажи їм! — Марина повернулася до неї, не витерши мокрих рук. — Я ж усю ніч була з вами, вдома. З тобою й татом!
— Була, — відповіла мати. — По кухні ходила з телефоном. У Павлуся питала, чому Ірини немає у В’язовці. Саме це я слідчому сказала. І батько написав.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
коли прочитала ,оповідання.здивувала мене людська підлість.мати єдиного сина і своїми руками відправитийого в тюрму, це просто не вкладається в голові .але є ще 9 дивує що мати своїми руками відправила сина в тюрму .захланність,ненависть до невістки це за межею людяності.