Життя без прикрас— Спочатку розповім про те, за що мені соромно, — продовжив Віктор. — Восени Богдан запропонував мені купити ділянку біля розвилки. Запевняв, що ви згодні, тільки потрібен час на папери. Мені ця земля була потрібна: для заправного комплексу біля розв’язки кращого місця годі знайти. Тому підписали попередній договір. Він зобов’язався стати продавцем і забезпечити перехід права власності до кінця весни. Я дав йому завдаток — шість мільйонів. Розписка тут.
Ірина взяла аркуш. Розмашистий підпис чоловіка вона знала до останнього завитка.
— Шість мільйонів… Мені ніхто про це не казав.
— Я зрозумів це на ювілеї. Ви подивилися на мене як на чужого. А до того я був певен, що ви все знаєте й просто хочете підняти ціну.
Микола Степанович надів окуляри, уважно прочитав договір.
— Чужу землю продати не можна. Пообіцяти її продати, на жаль, можна. Сам договір ще не означає злочину. Але якщо взяв завдаток за зобов’язання, якого виконати не можеш, за Цивільним кодексом повертаєш удвічі більше. Тут — дванадцять мільйонів. Гадаю, у Савчука такої суми немає.
— У нього й початкових шести вже немає, — відповів Лісовський. — Одразу перерахував банку в рахунок прострочених кредитів фірми. У грудні я почав вимагати, щоб він поквапився. Богдан просив ще почекати. Надсилав повідомлення. Я їх роздрукував.
Він розклав аркуші листування. Поки Ірина читала, рядки розпливалися перед очима, як у машині на старій дорозі.
В одному з повідомлень Богдан заспокоював Віктора: «Вітю, не хвилюйся. З дружиною все владнається до весни, ділянка залишиться в сім’ї, а оформлення багато часу не забере». У відповідь Віктор запитував: «Що означає — владнається? Вона ж не згодна». Потім Богдан запевняв: «Повір мені: все влаштується, через місяць-два вже підпишеш папери».
Останнє було надіслане в ніч після ювілею, о 1:15 ночі: «Форс-мажор, дай мені ще час. Усе під контролем».
— О першій п’ятнадцять, — неголосно промовила Ірина. — Тоді я була у швидкій. Сиділа під кисневою маскою.
— Я спочатку не зрозумів, що сталося, — сказав Віктор. — Потім почув про отруєння, несправну машину, про те, що ви нібито хотіли накласти на себе руки. Слідом згорів будинок. А потім Богдан зажадав через суд половину ділянки. Я зіставив усе це. До весни питання з дружиною вирішиться. Ірино Олексіївно, я двадцять років займаюся бізнесом. Людей набачився, бачив, як партнери обманювали одне одного на мільйони. Але щоб заради грошей…
Він обірвав фразу.
— Чому ви цілий місяць нічого не казали?
Віктор підвів очі. Схоже, брехати він або не вмів, або більше не хотів.
— Через гроші. Здавалося, посадять Богдана — і свого завдатку я вже не отримаю. Сподівався, все саме якось владнається. А вчора Мельник зателефонував. Запитав, чи бачив я, як у передпокої Оксана Іванівна дала вам термос.
— Що ви йому сказали?
— Що завтра приїду й розповім. — Віктор помовчав. — Так, бачив. Біля вішалки пальто застібав. Вона принесла термос, сказала, що не звір. Ви його взяли. Потім ви пішли, а в передпокій вийшли Богдан із Павлом. Богдан говорив неголосно, але до мене було всього два кроки: «Їдь за нею. Як засне, зателефонуєш, термос забереш». Я вирішив, він тривожиться після вашої сварки. Хоче переконатися, що ви благополучно доїдете.
Оголосили посадку на автобус до обласного центру. За сусідніми столами водії почали підводитися; загриміли стільці.
— Сьогодні ж піду до Мельника, — сказав Віктор, підводячись. — Візьму цю теку. А гроші вимагатиму з Богдана через суд. Але ще ось що, Ірино Олексіївно: якби ви погодилися на продаж, він, мабуть, обмежився б тим, що покинув вас. Ви відмовилися, і вас вирішили прибрати. Виходить, життям ви завдячуєте своїй упертості?
— Ні. Мене врятувала жінка, яка стояла біля дороги з дитиною.
Через два дні, пізно ввечері, коли механіки розійшлися, до прохідної бази прийшов Андрій. У старій куртці, із шапкою, яку м’яв у руках, він стояв і не наважувався зайти. Охоронець зателефонував Ірині.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
коли прочитала ,оповідання.здивувала мене людська підлість.мати єдиного сина і своїми руками відправитийого в тюрму, це просто не вкладається в голові .але є ще 9 дивує що мати своїми руками відправила сина в тюрму .захланність,ненависть до невістки це за межею людяності.