— А кому ж іще? Не мені ж.
Він пішов на кухню, дістав із холодильника контейнери, розклав салати по мисках, нарізки — на тарілки, поставив хліб, келихи, відкоркував пляшку ігристого. Усе це вже не було схоже на те свято, яке він уявляв собі в дорозі. Але дивним чином квартира перестала здаватися мертвою й порожньою.
— Аглає, ви там упоралися? — гукнув він.
— Так, — тихо озвалася вона. — Я сина годую.
За хвилин п’ятнадцять вона додала:
— Він поїв. Заснув.
— Тоді йди допомагай.
Вона вийшла з кімнати в простій сукні, яка виявилася їй трохи вільною. Волосся було нашвидкуруч пригладжене, обличчя все ще бліде, але вже не таке загублене. Аглая зупинилася у дверях і опустила очі.
— Дякую вам за все. Я боюся навіть думати, чим би все закінчилося, якби ви не приїхали.
— Головне — вчасно зупинитися, — сказав Максим.
Стіл був накритий. У кімнаті мерехтіла гірлянда. По телевізору вже лунали святкові промови, а в люльці тихо спало немовля.
Максим підняв келих.
— Ну що, Аглає. З Новим роком. До речі, мене звати Максим. Зовсім забув відрекомендуватися.
Вона вперше за весь вечір спробувала усміхнутися. Усмішка вийшла слабкою, лише кутиками губ, але справжньою.
— З Новим роком, Максиме.
Малюк сопів уві сні, іноді смішно морщив носика, а вони сиділи за столом майже до ранку. Спочатку говорили обережно, короткими фразами, потім розмова стала глибшою. Аглая розповідала про себе, про те, як мріяла вчитися, працювати, жити чесно й просто. Максим слухав і дивувався: у ній не було ні злості, ні розважливості, ні тієї грубості, яку часто залишає по собі біда. Вона була наївною, пораненою, дуже втомленою, але напрочуд чистою.
На ранок він уже знав, що не зможе відправити її назад у порожнечу.
— Залишишся поки тут, — сказав він. — У мене три кімнати. Для одного — забагато.
Аглая розгубилася. Вона намагалася щось відповісти, дякувати, відмовлятися, але слова плуталися. Зрештою лише зашарілася й кивнула.
Після свята Максим знову поїхав у справах. Перед від’їздом залишив Аглаї ключі й гроші на продукти, ліки та все, що знадобиться дитині. Вона довго не наважувалася взяти, але він наполіг.
Коли він повернувся, то майже відразу зрозумів: витрачено було лише малу частину.
— Аглає, — спитав він, переглядаючи гроші, що залишилися, — чому так мало пішло? Ти чим харчувалася?
