Максим подзвонив знову. Потім іще раз. Номер мовчав.
Він прибрав куплені продукти до холодильника, дістав із коробки святкові прикраси, поставив у кімнаті ялинку, розправив гілки, повісив гірлянду. Усе це він робив уже без колишньої легкості, час від часу кидаючи погляд на двері. Лілія не поверталася.
Потім він спробував заспокоїти себе. Учора він переказав їй гроші в подарунок і сказав, щоб вона вибрала собі нові парфуми. Лілія обожнювала парфумерію, могла довго розглядати флакони, порівнювати аромати, повертатися до того самого стенда по кілька разів.
«Авжеж, — вирішив Максим. — Забігла в магазин. Телефон розрядився. Зараз повернеться».
Ця думка на якийсь час повернула йому спокій. Він постелив на стіл чисту скатертину, дістав святкові тарілки, поставив келихи. Потім згадав, що хотів заїхати до Олега: привітати з прийдешнім святом і забрати свою машину, яку залишав другові на час поїздки.
Олег жив неподалік, усього за кілька кварталів. Максим швидко дійшов до його будинку, піднявся нагору й натиснув на дзвінок. За дверима довго не було ані звуку.
У дворі стояла його машина. У вікні Олегової квартири горіло світло. Максим вирішив, що приятель, як завжди, сидить у навушниках і нічого не чує. Він подзвонив іще, потім постукав.
Нарешті двері відчинилися.
Олег стояв на порозі в махровому халаті. Обличчя в нього було таке, ніби він побачив не живу людину, а мерця. Він щільніше запахнув халат і важко ковтнув.
— Ти… звідки тут?
