Максим усміхнувся й легенько штовхнув його в плече.
— А ти чого так дивишся? Наче привид з’явився. Пустиш чи на сходах святкуватимемо?
Олег відступив, але зробив це якось невпевнено, ніби тіло слухалося його гірше, ніж зазвичай. Губи в нього сіпнулися, очі бігали.
— Ти серйозно? — Максим примружився, знімаючи куртку.
І тут він побачив у шафі жіночу шубу.
Не просто жіночу. Ту саму, яку подарував Лілії місяць тому.
Усередині ніби обірвалася тонка струна. Максим не сказав ані слова. Він різко ступив до спальні, розчахнув двері — і більше жодних пояснень уже не потрібно було.
Лілія лежала на Олеговому ліжку, прикрившись покривалом. Побачивши чоловіка, вона скрикнула й закрила обличчя руками.
Максим завмер лише на секунду. Потім розвернувся, стиснувши зуби так, що заболіли вилиці. Він вийшов у коридор, зірвав із вішалки куртку, схопив із полиці ключі від своєї машини й уже рушив до виходу, але біля самих дверей різко обернувся.
Олег не встиг ані виправдатися, ані захиститися. Удар припав точно, і колишній друг гепнувся на підлогу.
Максим вибіг із під’їзду, не відчуваючи ні холоду, ні вітру. У грудях у нього все гуло від злості й приниження. Але біля машини він несподівано зупинився.
На капоті стояв якийсь кошик.
Від машини, майже не озираючись, тікала жінка.
— Гей! Стійте! — крикнув Максим. — Заберіть свою річ!
Він було рвонув за нею, але жінка вже розчинилася в сутінках між будинками. У нього не було сил розбиратися ще й із чужими дивинами. Він підійшов до машини, збираючись просто зняти кошик із капота, і раптом почув тоненький, жалібний писк.
Максим завмер…
