Впустила вона Оксану не відразу. Спершу озирнулася на новий диван, ніби той міг підказати, як вчинити. Потім зняла ланцюжок і відступила. Квартира пахла свіжими меблями, дорогими парфумами й недопитою кавою. На підвіконні лежав чоловічий шарф — минулої зими Оксана сама вибирала його Богданові.
— Чаю не пропоную, — сказала Діана.
— Я не по чай.
— Тоді швидко. Богдан дорослий чоловік. Ваш шлюб, за його словами, давно порожній. Люди розходяться.
— Він казав, що розлучається?
— Казав, що все вирішить.
— Через суд?
Діана відвела погляд.
— Я не люблю юридичних подробиць.
— А квартиру він вам обіцяв?
— Це не ваша справа.
— Якщо йдеться про мою квартиру, то моя.
На щоках Діани виступили плями.
— Він сказав, що вам потрібні тільки стіни й пам’ять про батька. А йому потрібна нормальна сім’я. І діти.
Це слово влучило точно в стару рану. Оксана втримала обличчя нерухомим.
— З вами?
— Так.
— Я прийшла зрозуміти, чи знаєте ви, у що вас втягнули.
Вона дістала телефон. Листування з Галиною Петрівною показувати було зарано. Оксана відкрила фотографію подушки без наволочки й знімок пакета.
— Учора Богдан мав бути у відрядженні. Натомість він таємно прийшов додому й капнув невідому рідину на мою подушку. У машині його чекала жінка.
Діана коротко розсміялася.
— Ви серйозно? Це вже зовсім театр. Я не була з ним у машині.
— Він казав вам, що його мати знайшла вихід?
Сміх зник.
— Звідки ви це знаєте?
— Отже, казав.
Діана стиснула губи.
— Він сказав, що мама знає людей. Що розлучення буде брудним, що ви все заберете. Що треба просто почекати, і потім він буде вільний.
— Без розлучення?
— Він не пояснював.
— А ви не питали?
— Я люблю його.
Оксана подивилася на новий диван.
— Ні. Ви чекали місця.
Діана різко повернулася.
— А ви тримали його поруч із вигоди. Він казав, ви холодна, після лікарні стали іншою, у вашому домі все пахне вашим батьком.
У пам’яті Оксани спалахнув білий лікарняний коридор, долоня Богдана на її пальцях, порожнеча після слів лікаря. Потім він, вочевидь, розповідав іншій жінці, що дружина стала тінню, з якою важко жити.
— Він сказав вам, чому я стала іншою?
Діана промовчала.
— Спитайте колись. Хоча ні, не питайте. Вам стане неприємно.
— Чого ви від мене хочете?
— Не дзвоніть йому. Не попереджайте, що я приходила. Якщо він попросить підтвердити відрядження, подумайте, чи хочете опинитися у справі, де чоловік намагався вбити дружину заради спадку.
— Убити? Ви збожеволіли?
— Ні. Поки що я просто попереджаю вас по-доброму.
Оксана рушила до дверей. Уже в передпокої Діана сказала тихіше:
— Він обіцяв мені не вашу квартиру. Іншу. Казав, цю продасть, бо ви однаково не зможете…
