Того ж дня Галина Петрівна несподівано зателефонувала самій Оксані.
— Дівчинко моя, ти зрозумій мене правильно, — почала вона солодким голосом. — Я ж не зі зла. Але ці твої затримки, нічні чергування, сторонні чоловіки по роботі… Люди різне говорять.
— Давайте одразу прояснимо, — перебила Оксана. — Мої затримки пов’язані з людьми, яким повідомляють тяжкі результати, і зі справами, де не можна піти рівно по годинах. А те, що робите ви, — не турбота про сина. Це образа, замаскована під родинну тривогу.
— Ти надто різко розмовляєш зі старшими.
— Я розмовляю спокійно. І чекаю результатів. Генетика хороша тим, що її не переконаєш зітханнями, натяками й родинними легендами.
Наступного ранку, поки Роман возив Соломію в поліклініку, Оксані написала Ярина, далека родичка зі спільного сімейного чату.
«Пробач. Я більше не можу мовчати».
Слідом прийшли скриншоти. Закритий чат Гнатюків, куди Оксану, зрозуміло, не додавали. Олеся там докладно згадувала, як Оксана в другому триместрі поверталася пізно. Раїса із задоволенням переказувала історію про кафе. Вінчало все голосове повідомлення Галини Петрівни, записане ще до пологів.
Оксана ввімкнула його двічі.
— Розуму не прикладу, в кого Роман у нас таким уродився, — лунав приглушений голос свекрухи. — До Мирона він ніколи особливо не тягнувся. Але цей хлопчик мій. Моя плоть. І прізвище я в образу не дам.
Оксану зачепили не обвинувачення і не пафос. Її зупинило слово «мій», сказане не владно, а майже перелякано, ніби Галина Петрівна не переконувала інших, а втримувала від розпаду саму себе.
Вона дістала старий фотоальбом. На весільному знімку Мирон був сухорлявим, вузьколицим, зі світлими очима. Олеся на випускній фотографії повторювала його майже повністю: той самий овал обличчя, та сама прозорість погляду. А поруч Роман — широкоплечий, кремезний, кароокий, з іншим підборіддям, іншою посадкою голови, іншою пластикою.
У пам’яті сплив давній жарт Мирона про «подарунок від випадкового перехожого», з якого рідня завжди сміялася. Раніше Оксана списувала відмінності на складні ігри спадковості. Тепер старий жарт зазвучав інакше.
Вона закрила альбом і вирішила: жодних розмов із чоловіком, доки на руках не буде офіційного висновку…
