До колишньої роботи він не повернувся. Роман Верба пропонував місце, гроші, охорону, колишнє коло обов’язків. Назар відмовився. Надто багато ниток тяглося від того життя до підстави. Натомість він створив фонд допомоги людям, яких підставили або засудили несправедливо. Використав досвід, зв’язки з Климчуком, підтримку Руденка, уміння читати справи й бачити, де папір тхне брехнею.
Спочатку це був маленький кабінет, два старі столи, телефон, стоси копій і кілька людей, готових працювати майже без сну. Потім пішли перші виграні клопотання, перші скасовані арешти, перші родини, які переставали шепотіти від страху й починали говорити вголос. Назар не любив публічності, але розумів: тиша зручна тим, хто фабрикує справи. Тому він учився говорити з журналістами, давати короткі коментарі, пояснювати складні схеми простими словами. Щоразу, вимовляючи чужу історію, він чув під нею свою.
До нього приходили різні люди. Матері, сини яких раптом опинилися «збувачами». Роботяги, на яких повісили чужі пакети. Водії, які не розуміли, як їхні підписи з’явилися в протоколах. Він слухав кожного уважно, не обіцяв дива, але питав дати, імена, камери, алібі, свідків. У його голосі не було жалю, який принижує. Було спокійне: розбиратимемося.
Кожна нова справа повертала його в той жовтневий вечір, але вже не як бранця, а як людину, що знає карту лабіринту. Він бачив знайомі вузли: зручний анонімний дзвінок, поняті без облич, однакові фрази в протоколах, зниклі записи, слідчого, який надто поспішає закрити питання. Іноді вдавалося допомогти швидко, іноді доводилося місяцями бити в двері, які не хотіли відчинятися. Назар не вважав це спокутою. Спокуту не оформлюють у теку. Але це була робота, яка не давала темряві всередині стати марною.
Одного разу до офісу зайшов худий молодий хлопець. Блідий, змучений, з тим самим загубленим поглядом, який був у Тимка в перші дні камери. Розповів, що його затримали за наркотики, яких він не бачив. Адвоката немає, грошей немає, мати плаче, батько мовчить. Назар вислухав до кінця.
— Допоможемо, — сказав він. — Сідай. Розповідай від самого початку. Тільки точно: час, місце, хто був поруч, хто підписував протокол.
Хлопець заплакав. Назар простягнув йому серветку.
— Не плач. Система сильна, але не всесильна. Її можна перемогти, якщо не дати їй сховати брехню…
