Життя без прикрасЧастина 18 з 20
Розмір
Тема
Шрифт
За місяць після звільнення прийшов лист. Зворотна адреса — ізолятор номер п’ять. Відправник — Павло Миронович.
Старий учитель писав, що його справу теж закрили. Адвокат, якого порекомендував Климчук, знайшов нестиковки й довів: за кермом під час аварії був не він. Тимко теж вийшов — обвинувачення розвалилося. «Ви змінили нашу камеру, Назаре, — писав Миронович. — Ви показали, що можна не прогинатися. Що гідність дорожча за зручність. Дякую».
Назар склав листа й поклав до шухляди столу. Кілька хвилин він сидів нерухомо, тримаючи долоню на зачиненій шухляді. У листі Мироновича було тепло, за яке хотілося вхопитися, і водночас біль: старий дякував за те, чого сам Назар уже не міг бачити чистим. Він рятував людей, так. Він не дав камері перетворити себе й інших на порох. Але всередині цього порятунку була угода, про яку ніхто не спитає і за яку ніхто не засудить, крім нього самого. Гідність дорожча за зручність. Миронович не знав, яку ціну Назар заплатив потім. Ніхто не знав. Тільки він сам. І це знання не сперечалося, не кричало, не виправдовувалося. Воно просто лежало всередині важким каменем…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.